вівторок, 21 листопада 2017 р.

ІЗ ЖИТТЯ ЙДУТЬ НАЙКРАЩІ


ОЛЕКСАНДР  ІЛЬЧИШИН
(1989-2016)

Єдиний син у батьків...
Тихий, добрий,сором'язливий хлопець,
не вагаючись,
змінив професію комп'ютерника на військового.
Він не боявся захищати свою землю,
тому пішов на війну без вагань,..

Любов Жеребило


Олександр Ільчишин народився 20 червня 1989 року у місті Мена Чернігівської області.

Після закінчення Менської районної гімназії у 2006 р., продовжив навчання у Сосницькому професійному аграрному ліцеї.

У 2007-2008 роках проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України.

Мобілізований до лав ЗСУ у березні 2014 року. З 18 березня по 19 травня 2014 р. служив стрільцем відділення охорони Менського районного військового комісаріату, з 20 травня 2014 р. - на посаді кулеметника мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу 41-го батальйону територіальної оборони «Чернігів-2». Брав участь у визволенні Слов’янська, Попасної, Лиману. Воював хоробро, відважно.

9 серпня 2014 р. під містом Дебальцеве Донецької області внаслідок підриву бронемашини солдат дістав осколкові поранення та переломи кінцівок, роздроблення стопи.  

Проходив лікування і курси реабілітації у кількох шпиталях. 2 вересня 2014 року, після складної операції, впав у кому. Майже два роки боровся за життя.

Помер в ніч з 23 на 24 серпня 2016 року в рідній Мені, де і похований.  

Указом Президента України П.Порошенко №363/2017 від 14 листопада 2017 року, «за особисту мужність і самовідданні дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку» Ільчишина Олександра Михайловича нагороджено (посмертно) орденом “За мужність” III ступеня.  

На честь захисника  України у листопаді 2016 року на будівлі Менської районної гімназії встановлена меморіальна дошка, Олександру присвоєне звання «Почесний громадянин Менського району».






Використано:

пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

КРІЗЬ ЖОРНА РЕПРЕСІЙ



В історії українського народу було чимало трагічних сторінок.
Доба «Великого терору»  1937-1938 років одна з таких. На цей період припала наймасовіша і найжорстокіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від осіб, непридатних для розбудови комуністичного майбутнього, а саме, вцілілих під час колективізації і Голодомору: селян, представників інтелігенції і духовенства, національних меншин, діячів національно-патріотичного руху. 


Її було розпочато за вказівкою голови уряду Радянського Союзу Йосипа Сталіна, а виконавцем цього злочинного наказу став нарком Ніколай Єжов. За висновком доцента Чернігівського Національного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка, кандидата історичних наук Тамари Демченко: "Знищувалися або ізолювалися від суспільства ті, хто міг би чинити опір злочинній владі. Водночас жертви повинні були відволікати увагу населення від справжніх винуватців всіх бід у країні (на той час Радянського Союзу). Комуністичний терор виконував також важливу функцію виховування страхом, як форми лояльності громадян перед злочинною владою". 

Початок Великого терору в Україні покладено постановою політбюро ЦК ВКП(б) від 9 липня 1937 р., в якій йшлося про необхідність створення мобільних угрупувань - "трійок з перевірки антирадянських елементів". До "трійки" входили особи, які підміняли собою судову систему: першого секретаря обласного комітету Комуністичної партії (більшовиків) України, обласного прокурора і начальника управління НКВД по області. 



В більшовицькій Україні для проведення репресійних дій було створено 45 міжрайонних оперативних груп, із них на території Чернігівської області 7 - в Чернігові, Конотопі, Ніжині, Глухові, Прилуках, Ромнах, Городні. У Чернігові розстріли за вироками "трійки" здійснювалися чекістами у підвалах Управління НКВД по Чернігівській області (зараз це будинок міської санепідемстанції) або у Чернігівській в'язниці. Одним із місць масових поховань закатованих і розстріляних чернігівців був лісовий масив поблизу с. Халявин Чернігівського району Чернігівської області. 

«Чистка», за наказом НКВД СРСР №00447 мала тривати 4 місяці (від 5 серпня 1937 р.), а насправді державний терор тривав понад 15 місяців.
Кількість жертв за весь період 1937-1938 рр. не піддається підрахунку, оскільки й дотепер сучасні історики і пошуківці знаходять масові захоронення розстріляних в ті роки людей.  Лише на теренах України, за висновками дослідників, більшовики розстріляли, закатували, довели до самогубства,  понад 290 тисяч осіб. Сергій Бутко, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області, повідомив, що за даними протоколів «трійки» при управлінні НКВД по області з 9 серпня 1937 р. до 26 вересня 1938 р. було розглянуто 8108 справ заарештованих, із них розстріляно 4367 осіб, відправлено до тюрем – 3455 осіб, направлено на дослідування – 278 справи. Названо і головного ката Чернігівщини – Павла Філенка, коменданта управління НКВД по Чернігівській області, який організовував і особисто брав участь у розстрілах людей.

З особливою нещадливістю знищувалася духовна еліта нації. Основну частину квіта української інтелігенції було вбито, а ті, що вціліли, змушені були творити в межах більшовицької тоталітарної політики, деякі емігрували, жили й працювали на чужині. 

Серед жертв масових політичних репресій 1937-1938 років були уродженці Чернігівського краю - унікальні митці, поети і  письменники: одні були вбиті або заарештовані, твори інших заборонялися, бо саме так, шляхом вбивств і утисків комуністична влада намагалася зламати дух українців. 

Згадаймо талановитих особистостей, яких було репресовано в люті часи Великого терору, серед яких були Олександр Соколовський, Марко Вороний, Ладя Могилянська.





ЛІДІЯ МИХАЙЛІВНА

МОГИЛЯНСЬКА

(1899-1937)

Ладя (Лада, Лідія) Могилянська народилася 6 листопада 1899 р. в Чернігові в сімї журналіста, перекладача, письменника Михайла Михайловича Могилянського, відомого під псевдомімом Петро Чубський.

Писати вірші Ладя почала ще навчаючись у жіночій гімназії. У 1919 р. журнал «Просвіта», що видавався в Чернігові, вперше опублікував підбірку поезій молодої авторки. Згодом були публікації в інших виданнях, журналах «Нова генерація», «Життя та революція», «Червоний Шлях», «Заря» та ін. Відтоді її вірші набули популярності, саму Ладю визнали майстринею ліричної поезії, а її твори декларували, занотовували в зошити, вчили напам’ять і освідчувалися ними в коханні. 

Закінчила 2 курси Чернігівського інституту народної освіти, працювала в комісії з вивчення історичних пам'яток Чернігівщини при губернському відділі народної освіти, збирала місцевий фольклор.


Однак до кінця 20-х ХХ ст. дівчина зневірилась в комуністичній владі. Ладі і її батьку, Михайлу Михайловичу, заборонили друкуватись. А з середині 20-х Ладю виключили з літературного об’єднання «Плуг» за те, що насмілилась друкуватись за кордоном, в журналах Галичини. 

Перший арест Ладі відбувся в 1929 р. на Чернігівщині. Офіційне обвинувачення звучало як „приналежність до контрреволюційної організації дворянства”. Безпосереднім приводом до арешту Ладі стало розповсюдження статті студента Київського художнього інституту Олега Гаменецького, присвяченої жорстоким методам колективізації по
 селах. Цього було достатньо, щоб почалась так звана «чернігівська справа», спрямована проти української інтелігенції. По цій справі зі стандартними звинуваченнями в «антирадянській діяльності» в Чернігові і Києві були засуждені і доправлені на «Біломорканал» 170 осіб. Ладю було засуждено на десять років. 

Умовне звільнення прийшло несподівано. Коли на будівництві каналу почалася величезна пожежа, адміністрація пообіцяла дострокове звільнення сміливцям, що будуть гасити полум’я. Ладя опинилась серед них і вижила у пожежі. Вона дістала статусу «вільнонайманої», і жила вже не за колючим дротом. З «Біломорканалу» вона перейшла на інше «будівництво сталінських п’ятиліток» – канал «Москва-Волга». 

Навіть в тих умовах поетеса не полишала літературної творчості, друкувалась в табірному журналі, і ще в кількох виданнях.


У 1935 р. журнал «Огонёк» (Москва) в одній зі своїх публікаций, де йшла мова про «благодійний вплив будівельної стихії на перевиховання ув’язнених», серед інших згадував ім’я Ладі Могилянської, яка на той час навіть була прийнята до Союзу письменників СССР. 

15 травня 1936 г. Ладю Михайлівну
знову було заарештовано. На цей раз вона потрапила на Соловецькі острови. З ГУЛАГу вже не повернулася. 

6 липня 1937 року Ладю Могилянську разом з чоловіком і братом Дмитром було розстріляно.  Реабілітація до неї прийшла через 20 років після смерті, у 1957 році.





МАРКО МИКОЛАЙОВИЧ
ВОРОНИЙ

(1904-1937)

Марко Вороний (псевдонім Антіох) народився 5 березня 1904 року в сім’ї поета Миколи Вороного. Писати почав у 16 років, навчаючись у Чернігівській гімназії. Вчився у Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка та Київському інституті народної освіти. Друкуватися в журналах почав у 20-х роках. 

Успішно виступав у жанрі сонета, мріяв видати книжку-сонетарій. Працював на кінофабриці, а також виконував літературну роботу на договірній основі.


Восени 1933 року, коли посилились репресії проти українських письменників, змушений був виїхати до Москви, де майже рік працював у редакції журналу «Наши достижения».

Арештований 19 березня 1935 року в Києві органами НКВС УРСР.


Згідно з протоколом обшуку, у нього вилучені рукописи та особисті листи, а також книги М. Грушевського («Історія української літератури», «Украинский народ в прошлом и настоящем»), С. Єфремова («Історія українського письменства»), історичні праці М. Костомарова, «Твори» Т. Шевченка за редакцією С. Єфремова та ін. Слідство велося по груповій справі, в якій, крім М. Вороного, фігурували М. Зеров, А. Лебідь, Л. Митькевич, Б. Пилипенко і П. Филипович. Усіх їх звинувачували в приналежності до контрреволюційної націоналістичної групи, що готувала повалення Радянської влади в Україні, а також терористичні акти проти радянських і партійних керівників. 

Застосовуючи психологічний тиск і тортури кати змусили Марка Вороного 10 квітня 1935 р. написати заяву, в якій він обмовив і себе, і своїх товаришів. Зломивши волю Марка, слідчі надиктували йому зізнання, які втягували у вир репресій понад два десятки літераторів і журналістів, з якими він спілкувався.  

Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні у лютому 1936 року засудив Марка Вороного на 8 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі. 

Відбував покарання він на Соловках, де працював в основному на сільськогосподарських роботах. Збереглися листи Марка до матері в Чернігів і до батька, який відбував висилку у Воронежі. З них видно, що, поки дозволяли обставини, він займався самоосвітою, вивчав мови. 

Перебуваючи в ув’язненні, Марко Вороний звертався з заявою в органи НКВС, в якій відмовлявся від зізнань, даних на попередньому слідстві та в суді, і просив переглянути його справу.


9 жовтня 1937 р. «трійкою» УНКВС по Ленінградській області
М.М.Вороного засуджено до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937 р. Ухвалою Військової колегії Верховного Суду СРСР від 23 січня 1958 року обидва вироки стосовно М. Вороного скасовано, а справу припинено за відсутністю складу злочину.



ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

СОКОЛОВСЬКИЙ

(1895 - 1938)
Олександр Соколовський народився 8 вересня 1895 року в м. Конотопі на Сумщині в сім’ї дрібного урядовця. Ще будучи учнем Чернігівської гімназії, прилучився до партії соціалістів-революціонерів. Керував робітничими й учнівськими гуртками на Чернігівщині, входив до складу бойової групи. 

В 1914 р. вступив до 
Київського університету, але вже через рік був засуджений на 6 років каторги за розповсюдження прокламацій проти імперіалістичної війни. Після Лютневої революції звільнений із саратовської каторжної тюрми і повернувся на Україну, де поринув у вир революційної боротьби. 

Влітку 1918 року був арештований німецькими окупантами в Чернігові і кинутий до концтабору, з якого йому вдалося  втікти. 

Після революції працював у Спілці кооператорів, в Укрбанку, був секретарем Київської філії товариства політкаторжан і зсильнопоселенців, пізніше — науковим співробітником Музею революції в Києві. 

Як колишній есер, арештовувався органами ЧК — ДПУ в 1920 році в Чернігові і в 1924 році в Києві.
 

О. Соколовський — автор широковідомих романів «Перші хоробрі» (1928), «Богун» (1931), «Нова зброя» (1932), «Роковані на смерть» (1933), «Бунтарі» (1934). Член Спілки письменників СРСР з 1934 року. 


Арештований 29 жовтня 1937 року. Звинувачувався в тому, нібито у 1932 році увійшов до антирадянської есерівської організації, а 1936 року був перевербований в антирадянську українську націоналістичну організацію і очолив терористичну групу, яка ставила за мету насильницьке повалення Радянської влади на Україні. 

Під час допитів Соколовському інкримінувалося також те, що в своїх історичних романах він «ідеалізував народництво, його тактику боротьби шляхом змов і терору». У романі «Богун» слідчі розгледіли «цілий ряд ухилів націоналістичного характеру». 

22 серпня 1938 року засуджений до найвищої міри покарання і того ж дня розстріляний. Військовою колегією Верховного Суду СРСР 18 липня 1957 року цей вирок скасовано і справу припинено за відсутністю складу злочину. 

Олександр Соколовський посмертно реабілітований


У березні 2017 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937-1938 років», метою цього документу є гідне вшанування пам’яті жертв та донесення до українського суспільства та світової спільноти об'єктивної інформації про злочини, вчинені у XX столітті комуністичним тоталітарним режимом на території України. 
Зацікавлених даною темою запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Т.Шевченка, 63).

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:


Україна. Президент (П.Порошенко; 2014 - ;). Про заходи у зв'язку з 80-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років  : Указ Президента України від 23 берез. 2017 років : №75/2017 // Урядовий курєр. - 2017. - 28 берез. (№ 58). - С.4.

Васильчук С. Таємниці Биківнянського лісу...    / С.Васильчук  // Військо України. - 2016. - № 4. - С. 50-53.


Грабовський С.   "Велика чистка" 1937 року, або Як більшовики укоськували Червону армію, і що з того вийшло / С.Грабовський  // День. - 2012. - 15 черв. (№ 102-103). - С.8. 

Грабовський С. "Сталінські настанови" та їхнє відлуння  С.Грабовський // День . - 2017. - 31 берез.(№ 56-57). - С.5.

Дубиківська-Кальненко Л. Історично-культурний феномен Чернігова: поети "розстріляного відродження" Микола Вороний і Марко Антіох (за матеріалами меморіального архіву Івана Гончара) /  Л.  Дубиківська-Кальненко // Київська старовина. - 2012. - № 3. - С.86-92.


Епплобом Е. Історія Гулагу / Енн Епплобом. - К: Киево-Могилянська академія, 2006. - 511с.

З порога смерті: Письменики України – жертви сталінських репресій / Авт. кол.:Л.С.  Бойко, та ін. – К.: Рад. Письменник, 1991. – Вип. І / Упоряд. О.Г.Мусієнко. – 494 с.

Конквест Р.Великий терор: Сталінські чистки тридцятих років / Р. Конквест. - Луцьк: Терен, 2009. - 880 с.

Овсієнко В. Україна: 1937-й – рік Великого терору [Електрон. ресурс] / В.Овсієнко. - Електрон. текст. - Режим доступ:  https://censor.net.ua/forum/383301/ukrana_1937yi__rk_velikogo_teroru. - Загол. з екрану. - Мова : Укр. - Перевірено : 11.11.2017. 

Петров В.П. Українська інтелігенція - жертва більшовицького терору  / В.П. Петров // Слово і час. - 2010. - № 10. - С.79-99. 

Розстріляне відродження [Електрон. ресурс]. - [Електрон. текст]. - Режим доступу : http://www.ukrcenter.com/Форум/31682-7/Розстріяне відродження.

Сиротенко В. Поет розстріляного відродження [Електрон. ресурс] / В.Сиротенко. – Електрон. текст. – Режим доступу: http://h.ua/story/56968/. - Загол. з екрану. – Мова : Укр. – Перевірено : 11.11.2017.

Халявин: 5 тисяч жертв комуністів...  // Сіверщина. - 2013. - 18 лип. (№ 29). - С. 2.
Хмельковський Л. Чорна хмара над Україною : до 75-річчя Великого терору / Л. Хмельковський // День. - 2012. - 27 квіт. (№ 75-76). - С.8.


неділя, 12 листопада 2017 р.

ВІН СЕРЦЕ В БАГАТТЯ КИНУВ



Кузьма Тимофійович

ЖУРБА

(1922-1982)








Народився Кузьма Тимофійович 11 листопада 1922 р. в селі Хрещате, нині Козелецького району Чернігівської області в селянській родині. Від батьків перейняв любов до хліборобської праці і рідного краю.  

У 1941 р. закінчив Чернігівський зоотехнікум, навчався й у Харківському військово-медичному училищі (1941-1942 рр.). Завзято працював над самоосвітою, багато читав, цікавився і  науково-філософською,  і художньою літературою. Друкуватися почав у 1938 р.

Вісімнадцятирічним потрапив у пекло Другої світової війни,  зі зброєю в руках захищав рідну землю від німецько-фашистських загарбників на Калінінському, Ленінградському і 1-му Прибалтійському фронтах.  В рідкісні хвилини перепочинку писав вірші. Їх друкували у фронтових газетах. Його поезії про рідний дім, Чернігівщину, мир і злагоду, коханих людей, надихали бійців на Перемогу. Нагороджений орденом Червоної Зірки, бойовими медалями.                                                      

Після війни Кузьма Журба жив і працював у Чернігові. Більш ніж півстоліття він присвятив журналістиці: працював на Чернігівському обласному радіо, в редакції газети «Деснянська правда». Кузьма Тимофійович  вів літературні сторінки, уважно слідкував за творчістю молодих літераторів і багатьом з молодих літераторів проклав шлях в літературу. Саме йому завдячують за публікацію своїх перших віршів у «Деснянській правді» автори, які згодом стали відомими українськими письменниками: Володимир Дрозд,  Євген Гуцало, Леонід Горлач, Станіслав Реп’ях, Дмитро Іванов.

Перша збірка його поезій «Над красунею Десною» вийшла у 1956 р. Згодом побачили світ: «Дорога до щастя» (1961), «Серп» (1969), «Яблука падають» (1972), «В чеканні весен» (1982), збірка нарисів «Плем’я Прометеїв». З особливим натхненням писав книжки для дітей «Перший грім», «Лісові гостинці». Основні мотиви його поетичних і прозових творів – історія і сучасність Чернігівського краю, буття і турботи людей, героїка Другої Світової війни.

Його не стало раптово: загинув в автокатастрофі у січні 1982 р.
Пам’ять про українського поета і журналіста Кузьму Тимофійовича Журбу вшановано меморіальною дошкою на фасаді будинку по вулиці Гетьмана Полуботка, в якому тоді була редакція «Деснянської правди» в Чернігові, на фасаді середньої школи в рідному Хрещатому.  

Пропоную насолодитися кількома поезіями Кузьми Журби.
Осінній сонет

Зриває осінь ризи урочисті
З тремтячих переляканих осик,
Під ноги стеле килими барвисті
Для себе, і для мене, і для всіх.

Мовчать в зажурі ясени безлисті,
А клен іще шепоче. Мов язик,
Один листок на ньому й досі висне,
А решту сіверко давно обсік.

Але гілкам не довго бути голими —
Зима уже мандрує лісом, полем,
Усім розносить убрання своє:

Для ясенів — кожухи й рукавиці,
Вербі й березі — ошатні спідниці,
А клену— зорі із срібла кує.

- - - - - - - - - - -

Я листок на дубі-нелині,
Що віки уже шумить,
Б’ється з грозами й хурделями,
Прориваючись в блакить.

Не ховаюся у пазусі,
Не стелюся, як трава.
Й досі вітер пнеться, казиться,
Щоб навік мене зірвать...

Не боюся ненаситного.
А впаду на тло земне —
Знов коріння дуба рідного
Забере всього мене.

Гільйотенове безсмертя

Немало думав лікар Гільйотен
І порадів, як іграшці дитина,
Коли настав його жаданий день —
Запрацювала клята гільйотина.

Шугало гостре лезо— гуп та дзень,
І голови летіли без упину.
А час настав — упав, немовби пень,
І той, що чорну вигадав машину.

Ідуть віки. Чи убуває зла?
Ще рясно ллються кров людська і сльози,
Десь гільйотина гупає ще й досі.

Ім’я творця її й тепер не стерте.
Йому страшною смерть його була,
Та ще страшніше має він безсмертя.


Дізнатися більше про життєвий і творчий шлях українського письменника, журналіста уродженця Чернігівського краю Кузьми Журби, ознайомитися з його творчістю запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Т.Шевченка, 63).

Використані джерела: 

Журба К.  Доброта посіється - І в сто крат пожнеться  : вірші / К.Журба  // Гарт. - 2012. - 13 груд. (№ 50). - С.11.

Журба К. Серце в багаття кинув : вірші / К.Журба // Гарт. – 1992. – 13 листоп. – С.8-9.

Кузьма Журба // Літературний Чернігів. – 2006. - №1. – С.189-190.

Куценко П. Із журавлиного весняного ключа / П.Куценко // Деснянська правда. – 1997. – 11 листоп.

Олійник О. Людина на святі життя : до 75-річчя від дня народж. Кузьми Журби / О.Олійник // Просвіта. – 1997. – 7 листоп.

Реп’ях С.П. Був щасливою людиною  / С.П.Реп’ях // Гарт. – 1992. – 13 листоп.

Реп’ях С. «Моя любов завжди зы мною…» : до 80-річчя від дня народж. Кузьми Журби / С.П.Реп’ях // Деснянська правда. – 2002. – 9 листоп.

Самойленко Г.В. Журба Кузьма Тимофійович / Г.В. Самойленко // Енциклопедія Сучасної України : [наук. вид.]. – Т.9 Е-Ж / Нац. Акад. наук. України, Наук. т-во ім.. Т.Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України ; голов. Редкол І.М.Дзюба, А.І.Жуковський, О.М.Романів [та ін.]. – К. : Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України, 2009. – С.692. : іл.

Сапон В. Мудрий і добрий  : до 80-річчя від дня народж. поета і журналіста Кузьми Журби / К.Журба  // Деснянська правда. - 2012. - 8 листоп. (№ 87). - С.7.

Сапон В. Побратими по слову  / В.Журба // Деснянська правда. - 2012. - 20 груд. (№ 93). - С.11.

Сапон В. Кузьма Журба з невиспілої осені [Електрон. ресурс] / В.Курас. – Електрон. текст. – Режим доступу :  http://www.hvilya.com/publ/kuzma_zhurba_z_nevispiloji_oseni/2-1-0-137. - Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 11.11.2017.

Славко Р. Побратими: до річниць від дня народж. Кузьми Журби і Дмитра Куровського / Р.Славко // Літературний Чернігів. – 2007. - №4. – С.184-186.