неділя, 31 грудня 2017 р.

ОЛЕКСАНДР ПАЩЕНКО

ОЛЕКСАНДР 

ПАЩЕНКО

(1982 - 2015)

Народився 20 листопада 1982 р. в селищі Дмитрівка Бахмацького району на Чернігівщині.

У 2000 р. закінчив Дмитрівську загальноосвітню школу, у 2004 р. - Одеський інститут сухопутних військ.

Військовослужбовець Збройних Сил України, капітан, командир штабної роти 3-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.

Отримав тяжке поранення в боях за село Кримське Новоайдарського району Луганської області.

Помер від ран 29 січня 2015 р. в Харківському військовому госпіталі.

Похований 31 січня 2015 у рідній Дмитрівці.

Указом Президента України №311 від 4 червня 2015 р. "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

На честь Олександра Михайловича Пащенка у травні 2015 р. на будівлі Дмитрівської загальноосвітньої школи встановлено меморіальну дошку.

Використано публікацію газети "Сіверщина" від 23 листопада 2017 р., ознайомитися з примірниками періодичного видання запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63).

ЮРІЙ СТЕПАНЕЦЬ

ЮРІЙ 
СТЕПАНЕЦЬ
(1980 - 2016)

Народився 3 листопада 1980 р. в Чернігові.

Закінчив Чернігівську загальноосвітню школу №2, а у 1999 р. - Чернігівське професійно-технічне училище №6 за спеціальністю "столяр".

Працював столяром у будівельній корпорації "Укртрансбуд".

Призваний до Збройних Сил України у січні 2015 р. Сержант, старший механік-водій БМП 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади.

Помер 11 лютого 2016 р. від серцевого нападу, перебуваючи у відпустці в Чернігові.

Похований 13 лютого 2016 р. в Чернігові.

Використано публікацію газети "Сіверщина" від 23 листопада 2017 р., ознайомитися з примірником запрошуємо до Чернігівської бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63).

ВОЛОДИМИР БЛИЗНЮК


ВОЛОДИМИР 

БЛИЗНЮК

(1988-2014) 


Хочу захищати Україну.
Я тут народився,
 і свою Батьківщину віддавати не буду.
 Крим забрали, а більше не віддам.
                   
  В.Близнюк




Народився в Чернігові. 

Закінчив Чернігівський колегіум №11, другу музичну школу по класу гітари, вчився грати на баяні. 

Строкову службу  проходив у Харкові. Повернувшись до Чернігова, служив за контрактом у чернігівській частині МВД. Заочно навчався, незабаром мав отримати диплом, мріяв зробити юридичну кар"єру.

Його глибоко обурювало захоплення Криму росіянами, тож коли розпочалася анти-терористична операція на Сході України, Володимир пішов до війська добровольцем.

Наприкінці квітня 2014 р. він розпочав службу у 13-му територіальному батальйоні помічником гранатометника. Побратими згадують його як відважного бійця і надійного товариша. 

6 вересня 2014 р., під час бойового чергування у смт Станиця Луганської області у підвіконня будинку, де знаходилися бійці, влучила міна. Володимир Близнюк загинув від осколкових поранень миттєво. 

Поховали Володимира 9 вересня на Яцевому.  Залишилися батьки, 9-річний брат.

Указам Президента України №103 від 21 березня 2016 р. "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).


ЗА КІЛЬКА ГОДИН ДО ПЕРЕМИР'Я



ВІКТОР

ЛАВРЕНЧУК

(1986-2014)

Народився 7 жовтня 1986 року в місті Дьйор (Угорщина).

Разом з батьками мешкав у селі Рудівка Прилуцького району Чернігівської області.

У 2003 році закінчив Рудівську загальноосвітню школу, згодом Прилуцький агротехнічний коледж. По дистанційній системі навчання хлопець отримав диплом бухгалтера. У 2004-2006-му проходив строкову службу у Військово-морських силах ЗСУ, його частина дислокувалася в Севастополі та в Євпаторії. Після демобілізації одразу пішов працювати, був будівельником. 

У 2012 році вступив до Всеукраїнського обєднання «Свобода». Він був свідомим патріотом, вважав своїм обов'язком змінювати свою Батьківщину на краще. Брав активну участь у  Революції Гідності, де відстоював право українців жити вільно на своїй землі. 

З початком російської агресії в Україну вступив до лав Збройних Сил України добровольцем. Вже 19 березня 2014 року Віктор - матрос мінометного розрахунку 1-ої танкової бригади «Гончарівське». Він брав участь у патрулюванні українсько-російського кордону. 

Служив старшим солдатом, старшим навідником мінометної батареї механізованого батальйону 1-ї окремої гвардійської танкової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.  Воював  у Сабівці та Щасті на Луганщині, згодом брав участь у боях за Луганський аеропорт, де дістав поранення від уламку ракети «Граду». 

Загинув 8 грудня 2014 року під час мінометного обстрілу під час прикриття українського гарнізону в аеропорту міста Донецьк. Ворожа міна влучила у бійців за кілька годин до чергового перемиря.  Йому було лише 28. 

Похований 11 грудня 2014 року в селі Рудівка Прилуцького району. Залишилися син, двоє братів, сестра та літні батьки.

Указом Президента України  №270 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

В пам’ять про Віктора Лавренчука в березні 2015 року в Прилуцькому агротехнічному коледжі та в червні 2015 року на будівлі Рудівської загальноосвітньої школи встановлено меморіальні дошки.

У 2017 році на честь Віктора Лавренчука та загиблих воїнів 1-ї т анкової Сіверської бригади в містечку Гончарівське встановлено меморіальний знак.

Використано публікацію газети Сіверщина від 19 жовтня 2017 року.

ВУЛИЦЯ ОЛЕГА МІХНЮКА



ОЛЕГ ІВАНОВИЧ

МІХНЮК

(1965 - 2014) 






Народився 27 жовтня 1965 року в селі Мала Дівиця Прилуцького району Чернігівської області. 
Після закінчення Малодівицької загальноосвітньої школи, вступав до Рязанського вищого повітряно-десантного командного училища, але не пройшов за конкурсом. У 1982 році вступив до Київського політехнічного інституту, де протягом 1982-1983 років навчався на радіотехнічному факультеті.

На строкову службу був призваний 29 жовтня 1983-го. Військовослужбовця було  відряджено до учбового підрозділу 44-ї учбової повітряно-десантної дивізії Прибалтійського військового округу,  де він отримав військові знання і звання «сержанта». 

У 1984-1985 роках Олег брав участь у бойових діях в Республіці Афганістан.  Був двічі важко поранений. Витримав кілька операцій, тривалий час лікувався у військових шпиталях, отримав інвалідність ІІ групи. Нагороджений двома орденами Червоної Зірки та медаллю «За відвагу». 

У 1985 році старший сержант Олег Міхнюк звільнився зі Збройних Сил СРСР за станом здоровя і повернувся до Києва.  Згодом відновив навчання у Київському політехнічному інституті, де два роки навчався на стаціонарі, потім – на вечірній формі навчання. Одночасно закінчив Київське професійно-технічне училище за спеціальністю «машиніст баштового крану» і працював за цією спеціальністю у Київміськбуді до 1988 року. У 1988-1990 роках викладав військову підготовку і фізичне виховання у загальноосвітній  школі №172 міста Києва. В 1993 році заочно закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю «інженер». 

Олег Іванович – один з ініціаторів і засновників Української спілки ветеранів Афганістану (УСВА), був заступником голови УСВА.

Від 24 листопада 2013 року Олег Міхнюк брав активну участь в Революції Гідності. Був сотником 8-ї сотні Майдану. Разом з товаришами-афганцями  слідкував за дотриманням правопорядку в  наметовому містечку і запобігав провокаціям під час мирного протесту у Києві. 

До Збройних Сил України вступив добровольцем. Брав участь в Антитерористичній операції на Сході України. Маючи бойовий досвід, багато зусиль докладав до організації підготовки бійців, які служили на найнебезпечніших ділянках фронту. 

Командував «афганською» ротою 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».  

Загинув 20 серпня 2014 року в районі селища Новосвітлівка Сорокинськокого району Луганської області внаслідок осколкового поранення під час боротьби українських бійців за контроль над трасою Луганськ-Краснодон. Тоді, афганська сотня Айдару протистояла близько 1500 сепаратистам. Побратими згадують Олега Міхнюка як природженого лідера, розумну і  щиру людину, відважного воїна. 

Похований 23 серпня 2014 року в Києві.

Указом Президента України №660 від 21 серпня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов”язку нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).

Указом Президента України №494 від 21 серпня 2015 року «за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» присвоєне
звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

На честь Олега Міхнюка в жовтні 2014 року на будівлі Малодівицької загальноосвітньої школи та у лютому 2015 року на будівлі Міжрегіонального професійного вищого училища автомобільного транспорту у Києві встановлені меморіальні дошки.

На честь Олега Міхнюка названі вулиці в Чернігові (колишня вул. Воїнів-інтернаціоналістів) та селі Мала Дівиця.



середа, 27 грудня 2017 р.

ЮРІЙ СОРОКА

ЮРІЙ 

СОРОКА

(1974 - 2017) 


Народився 4 листопада 1974 року в селі Гмирянка Ічнянського району Чернігівської області.

Навчався у Гмирянській школі. У 1998 році закінчив Городнянську школу-інтернат.

Працював різноробочим у Гмирянці. Разом із родиною переїхав до Херсонської області, де проживав у селі Новокам"янка Каховського райну Донецької області.

Загинув 11 червня 2017 року в райні села Кальчик Нікопольського району Донецької області.

Похований 14 червня 2017 року в селі Гмирянка.

На честь Героя у серпні 2017 року на будівлі Гмирянської загальноосвітньої школи встановлено меморіальну дошку.

неділя, 24 грудня 2017 р.

ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРА ДРОЗДА




ВОЛОДИМИР 


ГРИГОРОВИЧ


ДРОЗД


(1939 - 2003)



«Найкраще з усього написаного мною,
 - про рідний край, про Чернігівщину».
В. Дрозд

Народився 25 серпня 1939 р. у с. Петрушин Чернігівського району Чернігівської області в родині колгоспників. Друкуватися почав з 1962 р., тоді він видав першу книжку новел та оповідань «Люблю сині зорі» і одразу був прийнятий до Спілки письменників України.

У 1968 р. закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Працював у редакціях газет : Олишівська районна «Голос колгоспника», обласна молодіжна «Комсомолець України»; республіканські «Літературна Україна»  та «Молодь України»; у видавництві «Радянський письменник». Протягом 1982 – 1985 років обіймав посаду головного редактора журналу «Київ». 

З 1992 р. очолював Літературний фонд України, був заступником голови Спілки письменників України.

Основні твори — повісті й романи «Маслини» (1967), «Семирозум» (1967), «Ирій» (1974), «Катастрофа» (1968), «Спектакль» (1985), «Листя землі» (1985-1990 рр). Його романи, повісті, оповідання, п’єси – висвітлюють соціальні проблеми ХХ ст., досліджують морально-етичні конфлікти в українському селі, розповідають про становлення людини. У доробку Володимира Дрозда є й твори на історичну тематику, публіцистичні статті з питань культури та екології тощо.
Володимир Дрозд лауреат багатьох літературних премій. У 1992 р. за роман-епопею «Листя землі» удостоєний Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка. Нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V ступеня (1999). За романом В. Дрозда «Самотній вовк» на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. П.Довженка знято фільм «Оберіг».

Помер 23 жовтня 2003 р. у Києві, похований на Байковому кладовищі.

На честь Володимира Дрозда названо вулицю у Чернігові (колишня Любченка).

Ознайомитися з матеріалами, присвяченими творчості українського письменника Володимира Дрозда запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Т.Шевченка, 63).

Використано:

Антоненко П. Світ Володимира Дрозда / П.Антоненко  // Сіверщина. – 2009. – 26 серп.

Брагинець С. «Листя землі» - геніальний роман Володимира Дрозда / С.Брагинець // Деснянська правда. – 2016. – 9 черв. – С.7.

Дзюба С. Володимир Дрозд і пес Жульєн / С.Дзюба // Деснянська правда. – 2014. – 26 черв. – С.6.