четвер, 26 січня 2017 р.

Кіборги з 1918 року: уроки української нескореності


Стримайте ж ваші сльози, які котяться:
ці юнаки поклали свої голови за визволення
Вітчизни, і Вітчизна збереже про них
вдячну память на віки вічні!

Михайло Грушевський

Через віки, через страждання, зневагу, денаціоналізацію, із мільйонами жертв, полита кров’ю і сльозами Україна цілеспрямовано рухалася до жаданої самостійності. Однією з героїчних і трагічних сторінок на цьому шляху є бій під Крутами, який вже майже століття є символом високого патріотизму, жертовності і відданості  українців, що полягли за незалежність молодої української держави.

Український народ століттями потерпав від колоніальних утисків сусідніх держав, тому після Лютневої революції 1917 року, вже в березні на території України розпочалася національно-демократична революція. Результатом визвольного руху  стало проголошення автономної Української Народної Республіки (УНР) зі столицею у Києві. Час  утворення УНР видався складним для її становлення: на перешкоді стали  розбіжності в поглядах її керманичів щодо майбутнього держави, неузгодженість їхніх дій, неоголошена війна більшовицької Росії проти України.

На початку грудня 1917-го року російські війська окупували Харківську та Полтавську губернії України. У Харкові більшовики провели всеукраїнський зїзд рад, створили підконтрольний Москві уряд та проголосили радянську владу на Лівобережній Україні.  

Керманичі УНР були переконані, що Росія  не наважиться напасти на Україну, тому надавали перевагу створенню народної міліції. Українське національне військо було фактично розпущене. На початок радянсько-української війни 1917-1921 рр. чисельність вірних УНР військ становила 300 тисяч. Та лише за кілька місяців вона скоротилася до 15-18 тисяч. За свідченням істориків, особовий склад проукраїнських частин було деморалізовано. До того ж російські більшовики невтомно агітували українських військовослужбовців за радянську владу, закликали їх розходитися по домівках.

Російсько-більшовицька армія поступово просувалася до Києва. Наступ на столицю здійснювався двома шляхами: залізницею Харків - Полтава  Київ та за напрямком Курськ - Бахмач - Київ.

Саме тоді Центральна Рада звертається до українців із закликом стати на захист Вітчизни: «Настав грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь обсіла нашу Україну російсько-більшовицька грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному становищі. Треба за будь-яку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Записуйтесь до куреня січових стрільців, який формується із студентів Університету св. Володимира та Українського народного університету, звідки ми будемо розподілені серед українських військових частин для піднесення культурно-національної свідомості та відваги…».

На заклик відгукнулися загони Вільного козацтва, Гайдамацький кіш Слобідської України Симона Петлюри, Галицький курінь Українських січових стрільців, студенти Київського університету Святого Володимира й Українського народного університету, які й створили студентський курінь ім. Січових Стрільців. Згодом до них приєдналися учні старших класів 2-ї Української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. Студенти і гімназисти, без військового досвіду та вишколу лише впродовж кількох днів мали можливість пройти прискорений курс військової підготовки.

Від самого початку радянсько-української війни  (від грудня 1917 р.) північні кордони охоронялися українським загоном старшокурсників 1-ї Київської юнацької (юнкерської) школи, що перебував на станції Бахмач Чернігівської губернії. 26 січня  командир цього загону Аверкій Гончаренко, попросив про негайну допомогу проти більшовицьких загонів. 27 січня до нього приєдналася Перша сотня студентського куреня у кількості 120-140 осіб, а під час самого бою 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва.

Аверкій Гончаренко вирішив прийняти бій біля залізничної станції Крути, що між Ніжином і Бахмачем. Бій розпочався 29 січня о девятій годині і тривав безперервно до пізнього вечора. 300 юнаків, яким бракувало зброї та набоїв,  протистояли п’ятитисячній армії під проводом колишнього підполковника царської армії Михайла Муравйова.
Величезна кількісна перевага російської військової орди змусила більшість юнкерів і студентів відступити в напрямку Києва на потязі. Студенти  розвідувального взводу – 1 чота (30 осіб), як спартанці 2 тис. років тому, щоб уникнути полону розпочали атаку і майже всі загинути. Полонених студентів солдати Муравйова піддали жорстоким тортурам, після чого розстріляли. Перед стратою учень 2-ї Української гімназії – 19-річний Григорій Піпський – заспівав гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили інші захисники.

Учасниками тих подій були уродженці Чернігівського краю.

Микола Лебідь, уродженець Чернігова, разом з друзями брав участь у бою під Крутами. Був поранений в голову і живіт, помер 18-річним. На могильному камені Миколи Лебедя в Чернігові напис : «Щирий син України. Микола Лебідь».

Осип Твердовський, герой Крут, народився в Ніжині Чернігівської губернії. Він очолював загін Вільного козацтва (80 багнетів). Цей загін, разом зі Студентським куренем боронив станцію Крути.

Юрій Вороний, уродженець Полтавської губернії (нині Варвинського р-ну Чернігівської обл.) студентом добровільно вступив у перев’язувальний загін військ Центральної Ради, брав участь в бою під Крутами.

Митрофан Швидун, уродженець с.Монастирище Ніжинського повіту, в бою під Крутами був поранений в праву ногу. Пізніше поручик армії УНР.

Микола Янов, уродженець м. Глухів Чернігівської губернії. З початку 1918 р. – сотник Вільного Козацтва, учасник бою під Крутами.

Бій під Крутами мав величезне значення: він затримав більшовицьке військо на два дні, чим надав можливість тодішньому уряду Української Народної Ради підписати Брест-Литовський мирний договір, за яким УНР визнавалася незалежною.

Для нас січневі події 1918 р. назавжди залишатимуться  підтвердженням сили духу, високого патріотизму,  нескореності і жертовності молодих українців. Події сьогодення на Сході України доводять, що українці – незламні, нездоланні, нескорені, сильніші за зброю. Одним словом – кіборги.

З виданнями, присвяченими цим подіям запрошуємо вас ознайомитися в Чернігівській обласній бібліотеці для юнацтва.

Використані джерела:

Бойко О.   Бій під Крутами: історія вивчення   // Український історичний журнал. - 2008. - № 2. - С. 43-54.

Бутко С. Осип Твердовський, козак з Ніжина    // Голос України. - 2015. - 29 січ. (№ 15). - С.9.

Героїка трагедії Крут. - К: Україна,  2008. - 461 с.
Героїзм і трагедія нашої історії : до Дня пам'яті героїв Крут // Шкільна бібліотека. - 2016. - № 12. - С. 86-87.

Зятьєв С.    Крути: історія української нескореності   // Військо України. - 2015. - № 1. - С.62-64.

Ковалець Я.  Як спартанці під Фермопілами...     // Деснянська правда. - 2014. - 23 січ. (№ 3). - С. 2.

Крути: збірка у пам"ять героїв Крут / Упор. Зінкевич О., Зінкевич Н. - К: "Смолоскип", 2008. - 416с.

Крути.Січень 1918. - К: Просвіта,  2008. - 840 с.

Куць М.Крути. Поема, поезії, переклади. - К: Вид-во Харитоненка, 2004. - 319с.

Науменко В.  Герої Крут, або Кіборги із давнини   // Деснянська правда. - 2015. - 5 лют. (№ 5). - С. 1, 5.

Павленко С.   Не брати під козирок перед чужими : до Дня пам'яті Героїв Крут   // Голос України. - 2015. - 29 січ. (№ 15). - С.1, 9.

Скобельський В. На останьому рубежі : до Дня пам'яті Крут // Голос України. - 2011. - 29 січ. (№ 17). - С. 31.

Фіщенко-Савицька Н. Нев'янучий вінок пам'яті Героїв Крут : сцен.  // Позакласний час. - 2015. - № 12. - С.16-18.



понеділок, 23 січня 2017 р.

ВУЛИЦЯ МАРТИНА НЕБАБИ





Старі вулиці - нові назви


Вулиця проходить територією Новозаводського і частково Деснянського районів м.Чернігова.

Бере початок від вулиці Любецької і закінчується на схід від проспекту Миру.

Перетинається з вулицями Цегельною, Кармелюка, 1-ї Гвардійської Армії, Декабристів, Круговою, Василя Прохорського, Прокоповича, Червоною, Довгою, проспектом Миру.

 Довжина 1,5 км.

Розташовані:  боулинг-клуб «Аватар».
(вул. Мартина Небаби, 106). Переважають приватні забудови.
Поштовий індекс : 14005, 14021
Транспорт :
Автобус: №2, 2а, 7, 10, 20, 24, 24а, 29, 30, 33, 37, 42.
Тролейбус: №2,3, 4.

В 1920-х рр. в західному напрямку від проспекту Миру (колишня вул. Леніна) було прокладено вулицю Новошевченківську. В 1930-х рр. від неї  на схід – вулицю Ніцберга і Цегельну. У 1955 р. вулиці Новошевченківську, Ніцберга і частково Цегельну об’єднали в одну вулицю, яка отримала назву на честь Василя Боженка.

Василь Назарович Боженко (1871-1919) – більшовицький польовий командир часів громадянської війни (1917—1921) та учасник боротьби за встановлення радянської влади в Україні. Організатор партизанських загонів у «нейтральній зоні» (селі Юринівк, що на той час входило до Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії), для боротьби з австро-німецькими військами та режимом П. Скоропадського. Керівник повітового військово-революційного комітету. Сприяв злиттю щонайменше 30 загонів у три з’єднання, одне з яких згодом очолив. Наприкінці вересня 1918 р. призначений командиром 2-го батальйону, а в листопаді — командиром Таращанського полку, який брав участь у бойових діях проти Директорії.

У лютому 2016 р. вулицю перейменовано на честь Мартина Небаби, героя національно-визвольної війни 1648-1654 років, отамана українського козацтва, першого Чернігівського полковника.




Мартин Небаба (р. н. невід. - помер 6 липня 1651р.)



Мартин (Максим) Небаба (р. н. невід. - помер 6 липня 1651р.) був міщанином з міста Коростишева на Житомирщині. Перебував на Запоріжжі від самого початку боротьби гетьмана Хмельницького за визволення України від польського панування. В боях виявив себе справжнім козаком: хоробрим, винахідливим та кмітливим. Став одним з подвижників Хмельницького і брав участь в найголовніших битвах визвольної війни:  під Жовтими Водами, Корсунем та Зборовим.  

Очолив народне повстання проти польської шляхти на Чернігово-Сіверщині у травні 1648 року. Був першим полковником Борзнянського полку, а з початку 1649 року призначений Чернігівським полковником.  

Зборівський мир 1651 р. не приніс спокою на землі козацької України. Після поразки української армії під Берестечком, Річ Посполита спрямовує на лівий берег Дніпра 80-тисячне військо під командуванням князя Радзивілла. Полковник Небаба, що  мав тоді 12 тисяч війська, сподівався зустріти і затримати  ворогів під Ріпками. Проте під час бою загін кінноти під командуванням підступно вдарив у тил козацького війська. Як наслідок, у битві, що відбулася влітку 1651 р. під Ріпками поблизу Лоєва (тепер територія Білорусі), козацьке військо було розбито, полягли 3 полковники, серед них і Небаба. За переказами, польський князь Януш Радзивілл, вражений мужністю Небаби, наказав над місцем його поховання насипати високу могилу.

Тривалий опір учасників змагань на чолі з Мартином Небабою сприяв тому, що його соратник наказний полковник Степан Пободайло встиг організувати оборону Чернігова, зокрема, насипати нові вали. Оборона була настільки міцною, що після першої спроби загарбники не наважилися штурмувати добре укріплене місто і відійшли від Чернігова.

Джерела, які містять інформацію щодо історії створення вулиці та біографію Мартина Небаби збираються в Чернігівській обласній бібліотеці для юнацтва.







ВУЛИЦЯ СТЕПАНА НОСА



Старі вулиці - нові назви


Вулиця проходить територією Нової Подусівки  Новозаводського района м.Чернігова.


Прокладена у 1950-х рр.

Бере початок від вулиці Григорія Кочура і йде до перехрестя вулиць Пилипа Морачевського та Забарівської.

Перетинається з вулицями Глібова, Черкаською, Забарівською,  провулком Полєтаєва.

Переважно забудована   житловими будинками.

Поштовий індекс 14021.

Транспорт : автобус №35

Вулиця отримала назву у 1960 р. на честь російського радянського дитячого письменника Аркадія Гайдара (справжнє ім'я Аркадій Петрович Голіков; 1904-1941), який під час Другої світової війни працював у діючій армії  спецкором газети «Комсомольська правда». У серпні 1941р. він перебував у  Чернігові, де висвітлював хід підготовки міста до оборони.

Існують свідчення щодо надмірної жорстокості Голікова в роки Громадянської війни - під час приборкування  селянських заколотів на Тамбовщині та роботи у лавах ЧОП (частини особливого призначення).

У лютому 2016 р. вулицю перейменовано на честь  лікаря, відомого українського письменника, фольклориста, етнографа, громадсько-політичного діяча Носа Степана Даниловича.






Ніс Степан Данилович 
(1829–1901)

Степан Ніс походить із села Понори (нині Талалаївський район) із родини збіднілих поміщиків,  яка мала глибоке козацьке коріння.  Хлопцю з дитинства прищеплювали  повагу до українського народу і пошану до українських обрядів та звичаїв.  Змалку хлопець розмовляв українською мовою.  Закінчив медичний факультет Київського університету.  

В 1858-1863 роках жив у Чернігові, працював земським лікарем.  Цікавився народною медициною, знав багато мелодій і народних пісень, вивчав історію і етнографію. Зібрав багато приказок, прислів’їв, які публікував в «Черниговських губернських ведомостях» та «Черниговском листке».   Брав участь у драматичному гуртку «Товариство кохаюче рідну мову». Писав літературні твори з життя селян та козаків, які ґрунтувалися на народних переказах і життєвих історіях його знайомих.  

Степан Ніс був людиною прогресивних поглядів, тому до кола його спілкування входили  свідомі українці - відомі діячі науки і культури, серед яких були  Леонід Глібов, Опанас Маркович, Олександр Лазаревський.  Вони розповсюджували українські книжки, портрети українських письменників, колекціонували українські старожитності, влаштовували вистави, носили національний одяг.

Патріотично налаштовані українці часто збиралися у будинку Степана Носа на Богоявленській вулиці, називаючи це місце  «Курінь», а самого Степана жартома  - «Куренним Атаманом». Тут обговорювалися  питання відновлення народних звичаїв і поширення народної культури серед жителів Чернігова. Їхня  діяльність  викликала  невдоволення у чернігівського губернатора за так звані «малороссийские стремления», а представники «Громади» - організації,  створеної на основі «Куреня»,  переслідувалися третім відділенням таємної поліції.

Репресій зазнали відомі українські діячі, серед яких О.Кониський, П.Чубинський, П.Єфименко, В.Лобода, С.Ніс. Наш земляк був заарештований і засуджений у справі, І.Андрущенка, члена московської організації «Земля і воля», за зберігання   книг революційного змісту та поширення українських книжок.  У 1863 р. Степан Ніс  засланий на поселення до Новгородської губернії на 10 років. Перебуваючи на чужині  мріяв скоріше  повернутися на батьківщину. Після повернення з заслання 1886 р. працював у Чернігові, видав тут книгу «У всякого народа своя природа». У 1891 р. переїхав лікарювати до Городні, де сумлінно виконував свої обов’язки: боровся з епідеміями, обслуговував базари і в’язниці. Помер 1900р. в Городні, де і похований.

Діяльність і творчі надбання Степана Носа міцно увійшли до історії Чернігівського краю, зокрема міста Чернігова.

Використані матеріали:

Воронцовська І.І. Степан Ніс – яскрава постать України [Електронний ресурс] / І.І.Воронцовська . – Електрон. текст. – Режим доступу : http://www.mif-ua.com/archive/article/38609. - Перевірено: 21.12.2010.

Самойленко Г.В. Літературне життя на Чернігівщині в ХІІ-ХХ ст.: 2-ге видання, доповнене і переродлене. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2011. – С.101-102.

Чернігівщина : енциклопедичний довідник / за ред. А.В. Кудрицького. - Київ : Українська радянська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1990. 1005, [1] с. : іл.