четвер, 16 лютого 2017 р.


Кравченко
Євген Анатолійович

(13.09.1991 – 31.01.2015)


«Незважаючи на свій вік,
 Женя був справжнім мужиком.
 Загинув як герой.
 Загинув на бойовому посту.
 Загинув за Україну»
 Спогади товаришів по службі


Народився в Чернігові. Після закінчення 9-го класу ЗОШ №34, продовжив навчання в Чернігівському будівельному ліцеї №18, де здобув професію зварювальника. Родичі та друзі запам’ятали Євгенія усміхненим, доброзичливим, життєрадісним.

У квітні 2014 року приєднався до АТО як доброволець.  Служив у 13-му мотопіхотному батальйоні «Чернігів-1» у складі Першої окремої танкової бригади – формуванні, що потрапило на Схід України одним з найперших. Був командиром бойової машини.

31 січня 2015 року Євген разом з бойовими побратимами героїчно захищав блок-пост української армії поблизу Вуглегірська Донецької області. Під час мінометного обстрілу молодший сержант Кравченко отримав осколочні поранення,  ускладнені артеріальною кровотечею. Дорогою до Артемівської лікарні Євген помер. Похований у Чернігові.

Євгена Кравченка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). В пам’ять про героя у його рідній школі №34 встановлено меморіальну дошку.



середа, 15 лютого 2017 р.



Науменко
Олег Генадійович

(04.02.1989 – 16.02.2015)

Народився  4 лютого 1989 року в смт Холми Корюківського району Чернігівської області.

У 2007 році закінчив Холминську ЗОШ І-ІІІ ступенів.

З дитинства мріяв бути правоохоронцем, проте розпочав навчання у Щорському (тепер Сновському) вищому професійному училищі лісового господарства. Після його закінчення працював охоронцем у Корюківському міжрайонному відділенні Державної служби охорони України. У 2009–2010 роках проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України.

Подальша діяльність Олега пов’язана з правоохоронними структурами:   працював інспектором дорожньо-патрульної служби  Корюківського відділення державної інспекції з обслуговування адміністративної території Корюківського району, підпорядкованої ДАІ УМВС; міліціонером-водієм сектору ресурсного забезпечення Корюківського РВ УМВС; міліціонером ізолятора тимчасового тримання і взятих під варту осіб Корюківського РВ УМВС; помічником оперативного чергового Корюківського райвідділу міліції УМВС в Чернігівській області.

З  цієї посади у складі зведеного загону УМВС України Олега було відряджено до зони АТО на Схід України, де  він захищав нашу Батьківщину.

15 лютого 2015 р. під час обстрілу терористами блокпосту із гранатометів, що стався поблизу смт Чорнухине Луганської області, Олег отримав численні осколкові поранення. Був доставлений до військово-польового шпиталю поблизу Дебальцевого Донецької області. Наступного дня колону, що транспортувала поранених до Артемівська, обстріляли бойовики. Від отриманих поранень Олег Науменко загинув 16 лютого. Тіло захисника змогли доправити додому лише на початку березня 2015 року. 11 березня загиблого правоохоронця поховали у рідних Холмах.

Указом Президента України від 8 червня 2015 року «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Олега нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. 


На честь героя-випускника на будівлях Сновського вищого професійного училища лісового господарства і Холминської ЗОШ І-ІІІ ст. встановлені меморіальні дошки.

четвер, 9 лютого 2017 р.

ВОЇНИ СВІТЛА З СІВЕРЯНСЬКОГО КРАЮ



Воїни Світла 

з Сіверянського 

 краю



Імена Героїв Небесної Сотні назавжди залишаться в наших серцях, адже вони поклали своє життя за свободу України і відкрили  українцям  шлях до демократичних змін.  
На честь учасників Революції Гідності, які до останнього подиху захищали справедливість і національну гідність свого народу і полягли на Майдані, перехрестя проспектів Миру та Перемоги в Чернігові назвали  Площею Героїв Небесної Сотні.
Серед загиблих учасників Революції Гідності, які «душу й тіло положили за нашу свободу», є уродженці Чернігівського краю. Вони - наша гордість і слава! Памятаймо про їхній подвиг самопожертви!

Андрій Мовчан 
(17.01.1980 – 20.02.2014)


Народився 17 січня 1980 р. у селі Великі Осняки Ріпкинського району Чернігівської області. Проживав у Києві. Спочатку Андрій отримав диплом кухаря, а вже згодом, після служби в армії, набув спеціальність інженера-електромеханіка. З 2009 року працював електромеханіком в театрі ім. Івана Франка, а з 2012 року - електроосвітлювачем.

Був членом Демократичного Альянсу. З перших днів акцій протесту приєднався до Майдану: розносив їжу до барикад, ліки. Хоча Андрій не мав зброї і не брав участі у зіткненнях, проте він загинув від вогнепального поранення в голову 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській, коли прикривав собою дівчину. Поховали Андрія 23 лютого в його рідному селі на Чернігівщині.


Віктор Орленко 

(08.03.б1961 – 03.06.2015)




Народився 8 березня 1961 року у селі Талалаївка Ніжинського району Чернігівської області.  Родина Орленків проживає в Києві. Віктор працював машиністом у локомотивному депо на станції Дарниця.

Діти Віктора Миколайовича брали активну участь у акціях Майдану: донька як волонтер, а син чатував у перших рядах біля беркутівців. Як  афганець з трирічним стажем, Віктор просто не міг залишатися осторонь подій на Майдані, тому  з перших днів попередив: «Як почнуть стріляти – піду!».  

18 лютого Віктор вийшов з сином на Майдан. Того  вечора поруч із сином розірвалася граната. Батько кинувся йому на допомогу, і тієї миті снайпер поцілив йому в голову. На щастя, син згодом оговтався від важкого поранення, але його батько Віктор потрапив до лікарні у важкому стані, де упродовж двох місяців перебував у комі. Згодом завдяки допомозі благодійників його направлено на лікування до Німеччини, проте після повернення до України стан погіршився. Серце Героя зупинилось 3 червня 2015 року.


Василь Прохорський 

(04.05.1980 – 18.02.2014)



         Народився в селі Щуча Гребля Бахмацького району Чернігівської області в родині нащадків козаків  Прохорської сотні Ніжинського полку. Після служби в армії пять років працював у столичній міліції, але звільнився через суперечки з «системою». Згодом влаштувався охоронцем, працював електриком, заочно здобував юридичну освіту.  З перших днів акцій протесту був активним учасником Євромайдану.

середа, 8 лютого 2017 р.


Історичні паралелі




 Докіль не буде в людства злади? 

     М. Вінграновський 




     Навесні 1978 року в Афганістані, одній з найбідніших на той час країн світу, спалахнув внутрішній конфлікт. У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном укладено договір, що зобов’язував Радянський Союз переозброїти афганську армію і надалі надавати їй воєнну підтримку.

    27 грудня 1979 року радянські десантні частини увійшли до Баграма, Кабула та інших великих міст Афганістану, згодом вони долучилися до бойових дій на всій території країни.

    Для тисяч солдат з України, їхніх батьків, дружин, дітей розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі, посивілі батьки, змарнілі дружини. Неспокійними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, бо де б не перебував солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Обмеженого контингенту радянських військ. Тому й не було спокою в Україні упродовж 10 років неоголошеної афганської війни, що тривала вдвічі довше за Другу світову війну.
     Бойові завдання в Афганістані виконували понад 160 тисяч наших співвітчизників, із них, лише за офіційними даними, 3360 не повернулися додому, більш як 8 тисяч військовослужбовців зазнали поранень. Зокрема, з Чернігівської області на службу до Афганістану призвано  4800 осіб, з яких 114 загинуло в боях, двоє зникло безвісти та  488 стали інвалідами.

     Ще не встигли загоїтися рани минулих воєн, а кривава тінь знову нависла над Україною:  вже третій рік триває неоголошена війна на Сході України. Згідно з даними Міністерства оборони України, за цей час на Донбасі загинуло близько 2100 та  поранено понад 7100 військовослужбовців Збройних Сил України.

Довідайтесь більше
в Чернігівській обласній бібліотеці для юнацтва (Шевченка, 63)

Андрієнко Н.М. Сторінками афганської війни : проект із вихов. роботи для уч. 5 кл. / Н.М.Андрієнко, І.М.Юрченко, Г.В.Федоренко // Виховна робота в школі. - 2015. - № 3. - С.33-36.

Брейтвейт Р. Афганці. Росіяни в Афганістані (1979-1989). - К: Темпора, 2013. – 469 с.

Гирак Г. Восставший из песка : [Афганец из Нежина Черниговск. обл. А.Дешко 25 лет ухаживает за собственной могилой  // Аргументы и Факты в Украине. - 2014. - 12-18 февр. (№ 7). - С.25.

Гумен В. Чергове завдання десантно-штурмової групи "Рустак"     // Деснянська правда. - 2015. - 12 лют. (№ 6). - С. 6.
Спогади про те, у яких складних умовах служили в Афганістані прості сільські хлопці з Чернігівщини.

Литовкин И. Нескончаемая афганская война // Природа и человек XXI век. - 2010. - № 2. - С.10 -13.

Магула В. Герої і жертви 10-річної війни. Навіщо мирним людям чужа земля? : до річниці виведення військ з Афганістану    // Сіверщина. - 2014. - 20 лют. (№ 8). - С.8.

Мархайчук М.В. "Афганістан - мій біль, моя пекуча пам'ять" : (уроку-пам'яті) // Шкільна бібліотека плюс. - 2015. - Лют. (№ 3-4). - С.29-31.

Мекшун С. На честь Євгена Осипенка встановлено пам'ятну дошку  // Чернігівські відомості. - 2015. - 18 лют. (№ 7). - С. 2.
Про відкриття пам'ят. дошки на честь учасника війни в Афганістані, який у 1978-81 рр. навч. в Чернігів. ЗОШ № 5.

Моісєєнко І. Олексій Дмитренко "АІСТ: Сильніший від смерті"    // Військо України. - 2010. - 3. - С. 34-37.
Художня документалістика письменника Олексія Дмитренка.

Северин М. Я дрался в Афгане. Фронт без линии фронта / М.Северин, А.Ильюшечкин. - М: Яуза, 2011. – 320 с.

Сушинський О. Солдат війну не вибирає // Військо України. - 2014. - № 2. - С.35-39.
Розповідь офіцера О.Слєсаренка про участь в Афганській війні.

Шило О. Опійний мак на статуях Будди... : до річниці  виведення радянських військ із Афганістану   // Деснянська правда. - 2015. - 12 лют. (№ 6). - С. 6.
Спогади Володимира Грищенка, уродж. Козелец. р-ну Чернігівщини, полковника у відставці, про його службу в Афганістані у 1981-84 рр.

вівторок, 7 лютого 2017 р.

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ






Просто йдуть з Майдану–
 в небо.
 В лицарі – зі смерті.
                                    Маряна Савка



21 листопада 2013 року Кабінет Міністрів України призупинив підготовку до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, чим збурив українське суспільство. Студентська молодь, найбільш зацікавлена в демократичних змінах,  розпочала акції протестів проти зміни курсу України на євроінтеграцію.

30 листопада у Києві на Майдані зібралися  сотні молодих людей, що мирно декларували головні права і свободи людини в дзеркалі загальноєвропейських цінностей та протестували проти їх порушення. Тоді ж відбулися перші сутички із міліцією,  спецпідрозділи якої жорстоко побили  учасників протесту.  Десятки побитих у важкому стані потрапили до лікарень, а долі кількох і досі невідомі.

Український народ був приголомшений діями правоохоронців.  Вже наступного дня, 1-го грудня, люди вийшли на Майдан Незалежності у Києві з вимогою покарати винних у побитті студентської молоді та відправити у відставку владу, яка так себе скомпрометувала. Зібралися люди з усіх куточків України, досить швидко кількість учасників маршу протесту досягла  півмільйона осіб.

1 грудня відбулося Всеукраїнське народне віче на Майдані Незалежності, згодом 8 грудня – «Марш мільйонів».

15 грудня  Євромайдан прийняв резолюцію, яка забороняла Президентові В.Януковичу укладати угоду про вступ України до Митного союзу.

Криваві сутички між мирними мітингувальниками і озброєними беркутівцями поновилися. Першою жертвою Революції Гідності став київський  програміст Павло Мазуренко. Силовики побили його за участь в Євромайдані, а 21-го грудня він помер від отриманих травм у лікарні.

В історії Майдану можна нарахувати багато чорних днів. Найкривавішими були 18, 19, 20 лютого. 

18 лютого антиукраїнська влада на чолі з В.Януковичем віддала наказ «розчистити» Майдан від мітингувальників із застосуванням водометів, важкої техніки і вогнепальної зброї.

Бої розгорнулися на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, Майдані, у Маріїнському парку. Проти  беззбройних майданівців кинули внутрішні війська, спецпідрозділи, снайперів, проплачених «тітушок», бійців без розпізнавальних знаків.

«Тітушки» провокували бійки, закидали  майданівців камінням і «коктейлями Молотова». Силовики, озброєні автоматами Калашнікова, стріляли прямо в натовп, поливали людей льодяною водою з водометів. Снайпери прицільно відстрілювали активістів і кидали у натовп людей гранати з дахів будинків. Беркутівці, озброєні помповими рушницями, застосовували проти протестувальників світлошумові гранати і гумові кулі. Поранених учасників спротиву добивали кийкам. 

Майданівці чинили запеклий опір військовим: озброєні бруківкою та феєрверками, захищались саморобними дерев’яними щитами та палицями, палаючими шинами з їдким димом, створили барикади з підручних засобів. Вони відстоювали людську і національну гідність, свободу вибору майбутнього для своєї держави, а їх вбивали за прагнення справедливості, за те, що вони хотіли жити краще.

Дорогою ціною український народ заплатив за намагання скинути тягар залежності від «старшого радянського брата» та стати на шлях формування демократичного суспільства : тисячі поранених і понад сотню  вбитих.  

«Небесною Сотнею»  полеглих учасників акцій протесту вперше назвала поетеса Тетяна Домашенко у вірші «Небесна сотня воїнів Майдану», написаному 21 лютого 2014 року.  Тепер в  Україні це збірна назва загиблих учасників акцій громадянського спротиву у грудні 2013 - лютому 2014 років. Патріоти, які поклали своє життя на вівтар для захисту Вітчизни, засвідчили усьому світу, що найвищою метою для українського народу є збереження людських цінностей та основ демократії. А будь яке зазіхання на них з боку ворогів зазнає поразки й неминучого покарання.

Указом Президента України Петра Порошенка 20 лютого оголошено пам’ятним днем на вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення памяті Героїв Небесної Сотні.

Сьогодні вони, поряд з ангелами, під журливий стогін «Плине кача по Тисині» споглядають за нами з неба, а ми лише тепер починаємо розуміти вагу їхнього подвигу для прийдешніх поколінь.

Пропоную сьогодні кожному згадати Героїв Світла, які віддали своє життя за нас, за майбутнє наших дітей. А деякі з них тільки починали жити…

Ознайомитися з джерелами запрошуємо до
Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва
(Шевченка, 63 (біля стадіону ім.Гагаріна):

Бердинських К. Єлюди. – К. : Брайт Стар Паблішинг, 2014. – 184 с.

Журналістка Крістіна Бердинських на своїй приватній сторінці в соцмережі з 1 грудня 2013 р. розпочала розміщувати публікації про революційні події 2013-2014 рр. 20 грудня Крістіна створила Facebook-сторінку «Єлюди-maidaners», на якій розміщувала історії про майданівців та волонтерів, людей рішучих, для яких любов до Батьківщини понад усе. Ці історії були перекладені на 17 мов. Згодом, блог-щоденник з мережі знайшов своє втілення в паперовому форматі.


Гук Н.  Євромайдан. Звичайні герої . - К: БрайтСтар Паблішинг, 2015. - 144с.

Наталя Гук у своїй збірці донесла до нас сповіді людей, які здатні змінити світ на краще. Вони не називали себе героями, як і мільйони людей, що обороняли, лікували, чергували, годували, забезпечували. Але ж жити, за висловом героїні книги Ірини Панченко, хочеться з користю, щоб зробити світ, в який ми прийшли, хоч на дещицю кращим.

Залевский В.В. Не умолкай, Майдан, не умолкай! (Революция гідності очима херсонця) : поезії ; рос. та укр. мовами / В.В.Залевський. – Чернівці: Букрек, 2014. – 104 с.

Віктор Залевський – громадянин, народжений з геном свободи. За фахом він – кваліфікований будівельник, за характером – небайдужий і  відповідальний, за покликанням – письменник, співець Майдану. Його збірка містить поезії і фото, які висвітлюють події визвольної боротьби Революції Гідності.

Євромайдан: хроніка відчуттів: колекція есе / Т.Прохасько, І.Ципердюк, Ю.Андрухович, та ін. - Брустурів: DISCURSUS, 2014. - 152с. - ISBN 978-966-97378-3-0.

Книга містить есе українських авторів: Тараса Прохаська, Івана Ципердюка, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Юрія Винничука. Творчі доробки висвітлюють події революції Гідності, враження і думки авторів щодо подій того періоду.

Кошкіна С. Майдан. Нерозказана історія : Головне розслідування подій Революції Гідності / С.Кошкіна ; ред.. М.Іванцова ; фотограф М.Левін. – К. : Брайт Стар Паблішинг, 2015. – 400 с.

«Майдан. Нерозказана історія» - перша книга української журналістки Соні Кошкіної (справжнє ім’я – Ксенія Василенко). До  її написання авторку надихнули події в Україні 2013-2014 рр., а саме Революція Гідності. Книга містить багато маловідомих фактів періоду Української Революції 2013-2014 рр., свідоцтва очевидців подій.

Мусіхіна Л. Коли захиталося небо. «V» означає «вільні» / Л.Мусіхіна. – Тернопіль : ДЖУРА, 2016. – 216 с.

Лілія Мусіхіна брала активну участь в Революції Гідності, зокрема у створенні 15-ї сотні «Вільних Людей». Коли розпочалася війна, стала однією із перших волонтерів у Тернополі.
Саме про події Революції Гідності 2013—2014 рр. і йдеться у її книжці.
«Пропонуватиму вашій увазі мій біль, мої сльози, мої недоспані ночі – мій Майдан. Мою книгу, яку не планувала писати, не хотіла. Воно прорвало і виболіло… Книга про те, як захиталось небо, а ми… стали вільними. Книга про друзів, про братів і сестер, про те, як воно жилось під прицілом снайпера. Як плакалось, як мовчалось і терпілось», – зазначає Лілія.
Книга присвячена героям російсько-української війни на Сході, що загинули в боротьбі за соборність: Віктору Гурняку, Володимиру Гарматію, Роману Атаманюку та іншим.



Небесна сотня / К.Богданович, Х.Бондарева, Ю.Бухтоярова та ін.; упоряд. О.Трибушна, І.Соломко; передмови Патріаха Філарета, о.Г.Коваленка, о.Святослава; худож.-оформлювач Л.П.Вировець. – Харків: Фолио, 2015. – 206 с. : іл.. – Укр. та рос. мовами.

Автори книги – українські журналісти, які донесли до світової спільноти реалії подій трьох найзапекліших днів Революції Гідності – 18, 19, 20 лютого.  Сторінки книги-реквієму містять розповіді про полеглих Героїв Майдану, які повстали проти насилля і несправедливості. Мета книги - нагадати всім нам про те, якою ціною українці здобули для своєї країни шанс на суверенне майбутнє.