середа, 29 березня 2017 р.

ІНТЕРНЕТ-ШАХРАЙСТВА





Останнім часом шахраї в мережі Інтернет активно посилили свою злочинну діяльність.
За допомогою обману або через зловживання довірою кіберзлочинці викрадають дані банківських карток та привласнюють з них кошти.

 Схема, за якою працюють такі злодії в усьому світі називається fishing (з англ. «риболовля»). Безпечним громадянам пропонують послугу як наживку довірливим карасикам, вивуджуючи персональні банківські дані. Вони спокушають нас казковими акційними обіцянками, відсутністю комісії, дешевизною товарів або послуг тощо. Тож, щоб не потрапити на гачок, озбройтеся корисною інформацією.

Як же розпізнати «рибалок»?

 Перевірте, чи використовує сайт безпечне зєднання за протоколом NTTPS. Якщо адреса сторінки, на якій ви плануєте здійснити оплату, купівлю, починається з http://, а не з https://, і не має зеленого замка, що сигналізує про захищене зєднання, краще не довіряти такому сайту платіжні операції.

Зверніть увагу, на якому домені зареєстровано сайт. Домен входить у назву сторінки. Якщо сайт зареєстровано не на домені UA, як більшість українських платіжних сервісів, то це є ознакою, що такий ресурс може бути фішинговим.

 Перевірте розміщення веб-сервера й вік сайту. Для цього використовуйте WHOIS-сервіси: у популярній пошуковій системі(Googl або Yandex) введіть фразу «<назва сайту> WHOIS». Якщо сторінку зареєстровано на короткий термін, то є ймовірність, що цей сайт – фішинговий.

Зверніть увагу на суперечності в контенті сайту. Якщо на сервісі використовують лічильник оплат, він може завжди показувати одну й ту саму кількість розрахунків.

 Перевірте текстове наповнення сайту на граматичні, синтаксичні та стилістичні помилки. Шахраї часто нехтують грамотністю.

 Перевірте, чи не однакові адреси для різних сторінок сайту. Для цього оберіть розділ «Меню», натисніть і подивіться на адресний рядок: чи зміниться адреса під час переходу з головної сторінки на інший розділ. Якщо ні, то це можуть бути шахраї.

Поцікавтеся репутацією сайту. Наберіть у пошуковій системі назву ресурсу, який пропонує послуги з онлайн-платежів. Негативні відгуки або відсутність інформації про сайт – привід відмовитися від послуг ресурсу.

 Якщо тризначний код безпеки, який міститься на звороті картки (CVC2/CVV2), під час введення не маскується, то негайно припиніть здійснення платежу і тікайте з того сайту.

 При проведенні розрахункових операцій в Інтернеті керуйтеся здоровим глуздом і пам’ятайте:

          користуйтеся тільки відомими і перевіреними платіжними сайтами;

          не залишайте платіжні картки без догляду і не передавайте їх стороннім особам;

          нікому не повідомляйте свій ПІН-код, номер і слово-пароль картки;

          підключіть СМС-банкінг за допомогою якого можна дізнатися про операції за картковим рахунком;

          для інтернет-розрахунків заведіть спеціальну картку;


Якщо потрапили на гачок шахраїв, то негайно заблокуйте свою картку; повідомте про те що сталося Департамент кіберполіції України і Асоціацію ЕМА; попередьте про небезпеку інших.



         Використано:

         Дорош Є. Як не потрапити на гачок в Інтернеті /Є.Дорош // Пенс. курєр. – 2017. – 17 берез. (№11). – С.9.



вівторок, 21 березня 2017 р.

ЖЕРЕБИЛО ВАДИМ






За своє життя Вадим не встиг отримати вищої освіти, 
одружитися, виховати сина чи доньку. 
За той короткий проміжок часу, як спалах зірки, - 
він зробив стільки, що можливо людина, 
яка прожила 80 чи 90 років 
не встигла зробити стільки!

      Людмила Данюк, класний керівник

                                          


Народився 7 жовтня 1993 року в місті Мені Чернігівської області. Після закінчення Менської загальноосвітньої школи ім. Т.Г.Шевченка вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Тут він вперше взяв до рук зброю і пізнав ціну військової дружби.

Після закінчення військового училища Вадим вирішив продовжити навчання у Київському політехнічному університеті.  Навчання у виші покинув у звязку з акціями протесту на Майдані, де  він приймав активну участь.

Коли розпочалася війна на сході України він вирішив піти добровольцем. Ніс службу у 24-му штурмовому батальйоні «Айдар» на посаді стрільця-зенитника, де отримав позивний «Ді-джей».

В ході служби отримав тяжке поранення, але від евакуації поранених відмовився. Казав, що побратимів у бою не кине.

Він був надійним товаришем, відкритою і щирою людиною. Часто відмовлявся від ротації на користь  тих товаришів по службі, у яких була дружина та діти.

Солдат був духовною людиною. Побратими згадують, що перед кожним боєм Вадим молився, аби не довелося вбивати.

Загинув 31 січня 2015 року під час патрулювання ТЕС в місті Щастя Луганської області внаслідок розриву снаряду зенітно-ракетної установки ворога.

В останній путь 21-річного  Вадима Жеребила проводжали побратими і земляки, стоячи навколішки. Похований захисних Вітчизни у рідній Мені.

Указом Президента України від 115 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Збройним Силам України» Вадима Володимировича Жеребила нагороджено орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Нагороджений відзнакою Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «ЗВИТЯГА» Орденом «За вірність присязі».

Нагороджений медаллю УПУ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).


Пам'ять Вадима увічнено меморіальною дошкою, встановленою на фасаді Менської загальноосвітньої школи І - ІІІ.

понеділок, 20 березня 2017 р.


Бальченко

Володимир Іванович

(1992 - 2017)


Ми вже не зустрінемо його,
бо янголи по вулицях 
не ходять.

                  Ян Осока, волонтер


Народився 4 січня 1992 року в селі Берестовець Борзнянського району Чернігівської області. Навчався в Берестовецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Дуже захоплювався футболом, грав за ФК «Берестовець». Працював лісником.

Був доброзичливим, життєрадісним, завжди готовим прийти на допомогу.

На строкову військову службу був призваний 8 жовтня 2015 року, служив у 169-му Навчальному центрі сухопутних військ у селищі Десна Козелецького району. Згодом перейшов на контрактну військову службу.

Продовжив службу кулеметником у 1-му батальйоні 72-ї окремої механізованої бригади на посаді молодшого сержанта. На передовій з липня 2016 року.

Загинув 29 січня 2017 року під містом Авдіївка Донецької області під час виконання бойового завдання.

Похований в рідному селі.

Указом Президента України №22/2017 від 1 лютого 2017 року, «за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).




неділя, 19 березня 2017 р.


Незламна, незалежна, неперевершена

Ліна Костенко





Мені не треба слави, ані грошей,
ані щоб сильний світу похваляв, -
аби хто-небудь, мислію возросший,
до мене часом слух свій прихилив…
                                                               
                                                                           Ліна Костенко              
                                                                                                                                                 
Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині  в родині вчителів. У формуванні її особистості важливу роль мав приклад батьків , які були людьми високоосвіченими, порядними. Батько володів 12-ма мовами, добре орієнтувався в усіх навчальних предметах і викладав їх у школі. Він був людиною високої честі й обовязку, різко виступав проти будь-якої несправедливості. Був засуджений як ворог народу і десять років поневірявся в концтаборах.

Коли дівчинці минуло шість років, сім’я переїхала до Києва. Тут ще зовсім дитиною застала її війна. «Я писала мало не осколком великі букви, щойно з букваря…», - згадувала поетеса про ті тяжкі роки.

У Києві закінчила середню школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко.

Писати вірші Ліна Костенко почала з дитинства, друкуватися – з шістнадцяти років. У 1946 році опубліковано її перші вірші.

У 1956 році вступила до Київського педагогічного інституту ім. М.Горького (тепер педагогічний університет ім. М.Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатись до Московського літературного інституту ім. М.Горького, в якому у ній розпізнали талановитого поета з великим майбутнім.

Ліна Костенко закінчила інститут в 1956 році, а наступного року вийшла її перша збірка «Промінні землі». В 1958 році опублікована друга збірка «Вітрила». Перші збірки вразили читачів творчою зрілістю і майстерністю.

Збірка «Мандрівки серця», яка вийшла у 1961 році, містить вірші, які вчать розуміти такі поняття як гідність, національна честь, самоповага, спонукають до утвердження української позиції, додають впевненості і надії. За словами В.Симоненка, збіркою «Мандрівки серця», поетеса «...перекреслює ту тріскучу та плаксиву писанину деяких наших ліриків, що своїми утворами тільки захаращують полиці магазинів та підривають довір’я читачів до сучасної поезії».

На своєму літературному шляху Ліни Костенко довелось пережити майже пятнадцятирічне невизнання її як митця. У 1962 році збірка «Зоряний інтеграл» була заборонена ідеологічною цензурою. Авторку звинувачували в аполітичності, бо вона  не тільки не прославляла комунізм, КПРС, В.Леніна, а ще й виступала на захист прогресивних митців, які переслідувалися владою. Поетичному слову Ліни Костенко оголосили заборону. В період з 1961 по 1977 роки твори незламної Ліни майже не друкували, її імя зникло зі сторінок і періодичних видань. У вірші «Ода ворогам» писала: «Якщо я маю біцепси душі – то в результати сутичок із вами. Отож хвала вам! Бережіть снагу і чемно попередить вас дозвольте: якщо мене ви й зігнете в дугу, то ця дуга, напевно буде вольтова».

В шухляду було написано багато творів, серед яких «Берестечко», «Маруся Чурай» та вірші із збірки «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність».

У 1977 році була надрукована книжка поезій «Над берегами вічної ріки», яка  повернула  творчість Ліни Костенко її прихильникам.  Через два роки стотисячним тиражем вийшов  історичний роман у віршах «Маруся Чурай». В.Базилевський так сказав про цей твір: «Маруся Чурай» - це народне життя у строкатому його повнокров’ї. Побут, звичаї і вірування, військове спорядження, флора і фауна – все явлене, все рухається, переливається, дихає. Потужністю духовного космосу від сторінок цієї книги…»

Згодом побачили світ збірки «Неповторність» (1980), збірка  «Сад нетанучих скульптур» (1987),  «Вибране» (1989).

За роман «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» берегиня української поезії Ліна Костенко отримала Державну премію України ім. Т.Шевченка. Ця відзнака особлива для кожного митця, а особливо для Ліни Костенко, бо вона завжди звіряла свій творчий пошук  саме зі словами Т.Шевченка : «Ми просто йшли. У нас нема неправди за собою».

Згодом поетеса отримала премію фундації Антоничів.

За книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, поетесі у 1984 році присуджено премію ім. Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних авторів сучасності.

У 1998 році в Торонто (Канада) Світовий конгрес українців нагородив Ліну Василівну медаллю Святого Володимира. У 2000-му році Ліна Костенко стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги.

У 2010-му нарешті надрукована поема «Берестечко».

Після тривалої перерви у 2010-му  авторка презентувала перший роман «Записки українського самашедшого». В  2011-му вийшла її  поетична збірка «Річка Геракліта».


Більш ніж 17 років тому вийшла зі Спілки письменників та публічно відмовилася від звання Героя України, заявивши «Політичної біжутерії не ношу». Відмовилася від нагород із рук Віктора Януковича, політичної кар’єри, тому що «поет не може бути власністю» і їй «не треба слави, ані грошей, ані щоб сильний світу похвалив».  Своєю творчістю і своїм життям Ліна Костенко доводить, що вона не тільки знак якості в українській літературі, а взірець, ідеал та індикатор духовної чистоти  для всіх українців.


Ознайомитися з літературою про життєвий і творчий шлях відомої поетеси та її творами запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (Шевченка, 63).

вівторок, 14 березня 2017 р.

ВУЛИЦЯ ДОБРОВОЛЬЦІВ





Хоробрі серцем, небайдужі душею:

до Дня українського добровольця


В історії України часто виникали загрози щодо її самостійності і незалежності.  У XVI-XVIII століттях вільні запорозькі козаки створювали потужний опір численним загарбникам, що сунули на українську землю із усіх боків: заходу, півдня і півночі. 

Такий спротив був можливий лише завдяки високій самоорганізації українського війська. Підкреслимо, що славетна Запорозька Січ створена повністю на добровільній основі з вибором гетьмана вільними голосами усіх козаків.

Вже в наш час пересвідчуємось, що ген добровільності у наших співвітчизників по-справжньому вроджений. Вже з перших днів анексії Криму і російської агресії на Сході справжні українські патріоти - чоловіки і жінки з усієї держави - стали на захист Батьківщини. Одні зверталися до військкоматів, хоча й не підлягали призову, інші – створювали добровольчі батальйони, у складі яких вирушали до найнебезпечніших ділянок зони АТО. І хоча  збройне протистояння триває вже три роки, ця потужна добровольча хвиля не спиняється і досі.  За останніми даними впродовж трьох років неоголошеної російсько-української війни на  захист єдності українських земель постали  100 тисяч добровольців та 70 тисяч контрактників.

Відтепер, з метою  вшанування захисників незалежності і територіальної цілісності України - українських добровольців,  щороку, 14 березня, згідно з рішенням Верховної Ради від 17 січня 2017 року, в Україні відзначатимуть День українського добровольця.  

На честь людей, хоробрих серцем і небайдужих душею, в місті Чернігові названо вулицю (колишній 3 провулок Ворошилова). 

Всім небайдужим українцям пропонуємо ознайомитися з матеріалами за цією темою в Чернігівській обласній бібліотеці для юнацтва (Шевченка, 63):


АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви / Фотографії Сергія Лойка. - Х: Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2016. - 352с.


Антіпова А. Армія має бути професійною, з високим моральним духом і дисципліною  // Голос України. - 2015. - 11 лют. (№ 24). - С.9.

Валентин Ткалич розповідає про своє період перебування в АТО, адже він стояв біля витоків створення батальйону "Айдар".


Ануфрієв В. Волонтери "просять" до військкомату  // Чернігівські відомості. - 2015. - 4 лют. (№ 5). - С. 6.

Громадське формування "Самооборона Чернігівщини" надає   допомогу в оповіщенні мобілізованих мешканців Чернігова.


Ануфрієв В. Чернігівський "Вікінг" на прізвисько "Гном"  // Військо України. - 2015. - № 4. - С. 8-9.

Життєпис чернігівця Станіслава Бойка, який від захоплення історичною реконструкцією та фехтуванням перейшов до захисту рідної землі в добровольчому батальйоні поблизу Маріуполя.


«Братня» навала. Війни Росії проти України ХІІ-ХХІ ст. / В.Брехуненко, В.Ковальчук. М.Ковальчук ін. – Київ, 2016. – С.221-243.


Бакай Т. Кожен солдат має усвідомлювати свою відповідальність  / спілкув. Л.Шаповал  // День. - 2015. - 10-11 лип.(№ 120-121). - С.10.

Розповідь бійця добровольчого батальйону "Свята Марія" Тараса Бакая про його досвід участі у війні .


Березкіна О. Світлана Мандебура у 50 років добровільно пішла до війська рядовим бійцем // Чернігівські відомості. - 2016. - 2 берез. (№ 9). - С.4.

Історія жінки, яка півроку служила в зоні бойових дій у складі медичної роти 1-ї танкової бригади.


Березюк О. Як правильно захищатися : або Про місце і роль сил територіальної оборони в забезпеченні обороноздатності України / О. Березюк // День. - 2016. - 12 квітня (№64). - С. 8.


Борись в ім"я честі / Чернігівська районна централізована бібліотечна система. - Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2015. - 151с.


Вклоняємось доземно українському солдату. - К: Народна армія, 2015. - 195с.


Гордеева Е. Удар из тыла   // Аргументы и Факты в Украине. - 2015. - 14-20 янв. (№ 1-2). - С.6.

Власть не уставала обещать добровольцам и участникам АТО многочисленные льготы и премии. Всего для ветеранов и учасников АТО государство выделило в 2015 г. 745 млн грн., по данным профильной государственной службы. Бойцам в востока  и их родственникам приходится вести войну с бюрократией и равнодушием.


Васильченко О. Батальйони українських добровольців  // Військо України. - 2014. - № 5. - С. 16-18.

Йдеться про формування батальйонів територіальної оборони на Дніпропетровщині та Одещині.


Данильчук П. Сашко з позивним "Цирк" // Пенсійний кур"єр. - 2016. - 14жовт.(№41). - С.9.

Сашко Пономаренко (51 рік), який на війні вже понад два роки  розповідає про свою службу : спочатку в добровольчому батальйоні "Донбас", потім  у складі Збройних Сил України. 


Добробати : [історія подвигу батальйонів, що врятували країну] / [Катерина Гладка та ін. ; передм. А. Авакова]. - Харків : Фоліо, 2016. - 568, [2] с.


Забіян М. Лаврінович загинув під Донецьким аеропортом
 // Вісник Ч. - 2015. - 16 лип. (№ 29). - С. 3.

Історія подвигу 59-річного Леоніа Москотіна, добровольця-свободівця, стрілеця-гранатометника, який загинув 11 липня 2015 р. під час оборони Донецького аеропорту.


Ільницька Т. "Він був вільний як вітер" : [доброволець АТО, майдановець Владислав Шемуровський загинув у 23 р.]
 // День. - 2016. - 13-14жовт.(№185-186). - С.14.


«Катастрофа і тріумф. Історії українських Героїв» / За загальною редакцією Л.Івшиної. – Видання друге, перероблене. – К. : ТОВ «Українська прес-група», 2016. – 296 с.


Кравченко С.  "Борюся за свою родину !"  // Пенсійний кур"єр. - 2015. - 2-8 січ. (№ 1). - С. 14.

Розповідь про  Едмонда Саакяна, відомого адвоката, а тепер бійця-добровольця 20-го батальйону територіальної оборони, який віддав на спільну справу миру в країні близько 200 тис.  грн особистих  заощаджень.


Круглов А. Второй фронт  // Совершенно секретно. - 2015. - Апр. (№ 4). - С.19.

Йдеться про необхідність створення та важливе значення добровольчих батальйонів.


Положій Є.В. Іловайськ: розповіді про справжніх людей /Євген Положій; худож.-оформлювач В.А.Боднар. – Харків : Фоліо, 2016. – 378 с.


Суворова Т. Добровольці : боротьба за статус // Голос України. - 2015. - 27 берез. (№55). - С.3.

Йдеться про проблеми бійців добровольчих батальйонів, що воювали чи загинули в часи, коли їхні об’єднання ще не увійшли до складу Збройних Сил України, МВС чи Нацгвардії,  яких тепер офіційно не визнають учасниками бойових дій. 


Федосенко Н.  "Всією сім'єю воюватимемо до Перемоги !"   // Гарт. - 2015. - 5 лют. (№ 6). - С. 6.

Розповідь про сім'ю Котюхів-Баленків з Ніжина Чернігівської обл. - чоловіка Олександра, дружину Вікторію, сина Максима -  добровольців  батальйону "Айдар".


Федосенко Н. Війна газдогнала під мирним небом  // Гарт. - 2015. - 22 січ. (№ 4). - С.5.

Доля 27-річного Володимира Лестуха, родом з с.Загорівці Борзнянського р-ну Чернігівськ. обл., який пішов на фронт добровольцем, та брав участь у боях під Щастям. у Лисичанську, у Сєвєродонецьку та інших гарячих точках на Сході України. 



Цаплієнко А. Книга змін: оповідання / Андрій Цаплієнко ; перекл. З рос. Ж.Куяви ; передм. Д.Комарова. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. – 256 с. : іл.

четвер, 9 березня 2017 р.

СМІЛИВИЙ, РІШУЧИЙ, ГІДНИЙ

  
      Говорущенко


Сергій Фавстович
(1969-2014)


«Демонстрував мужність і героїзм,
відвагу та самопожертву кожної миті»
Спогади побратимів

Народився 17 лютого 1969 року.

У місті Чернігові працював начальником газорятувальної служби об’єднання «Хімволокно», згодом — ковалем у майстерні «Кузьма».

Призваний до лав Збройних Сил України 24 квітня 2014 року. Наступного дня був направлений до зони АТО. Служив на посаді старшого лейтенанта, начальника інженерної служби військової частини В2278 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області «Чернігів-1» (військова частина польова пошта В2278; з листопада 2014 року – 13-й окремий мотопіхотний батальйон 1-ї танкової бригади 8-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України).

Загинув 11 жовтня 2014 року біля міста Луганськ під час несення служби від осколкових поранень внаслідок вибуху гранати. Це сталося за три тижні до ротації. Похований у місті Чернігові.


неділя, 5 березня 2017 р.



Пономаренко


Дмитро 



 Олександрович


    (1981-2017)               






"Пішов він на схід воювати,
щоб захистити свого сина,
щоб на Чернігівщині
не ходив чобіт інших вояків"

Олена Дайнеко, волонтер


Народився у 1981 році, проживав у Чернігові.


Закінчив ЗОШ №27, продовжив навчання у Чернігівському державному технологічному університеті.


Строкову службу проходив у підрозділах Національної Гвардії у 1999-2000 роках. Працював.


У 2015 був призваний до лав Збройних Сил України. Служив за контрактом  в окремій радіолокаційній роті, дислокованій у селі Півці Чернігівської області.


У жовтні 2016 року був відряджений до зони АТО, де проходив службу у складі 72-ї бригади. Побратими кажуть, що чоловік керував квадрокоптерами в підрозділі розвідки.


25 лютого 2017 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Верхньоторецького Ясинуватського району Донецької області отримав кульове поранення,  від якого загинув.