вівторок, 21 листопада 2017 р.

ІЗ ЖИТТЯ ЙДУТЬ НАЙКРАЩІ


ОЛЕКСАНДР  ІЛЬЧИШИН
(1989-2016)

Єдиний син у батьків...
Тихий, добрий,сором'язливий хлопець,
не вагаючись,
змінив професію комп'ютерника на військового.
Він не боявся захищати свою землю,
тому пішов на війну без вагань,..

Любов Жеребило


Олександр Ільчишин народився 20 червня 1989 року у місті Мена Чернігівської області.

Після закінчення Менської районної гімназії у 2006 р., продовжив навчання у Сосницькому професійному аграрному ліцеї.

У 2007-2008 роках проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України.

Мобілізований до лав ЗСУ у березні 2014 року. З 18 березня по 19 травня 2014 р. служив стрільцем відділення охорони Менського районного військового комісаріату, з 20 травня 2014 р. - на посаді кулеметника мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу 41-го батальйону територіальної оборони «Чернігів-2». Брав участь у визволенні Слов’янська, Попасної, Лиману. Воював хоробро, відважно.

9 серпня 2014 р. під містом Дебальцеве Донецької області внаслідок підриву бронемашини солдат дістав осколкові поранення та переломи кінцівок, роздроблення стопи.  

Проходив лікування і курси реабілітації у кількох шпиталях. 2 вересня 2014 року, після складної операції, впав у кому. Майже два роки боровся за життя.

Помер в ніч з 23 на 24 серпня 2016 року в рідній Мені, де і похований.  

Указом Президента України П.Порошенко №363/2017 від 14 листопада 2017 року, «за особисту мужність і самовідданні дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку» Ільчишина Олександра Михайловича нагороджено (посмертно) орденом “За мужність” III ступеня.  

На честь захисника  України у листопаді 2016 року на будівлі Менської районної гімназії встановлена меморіальна дошка, Олександру присвоєне звання «Почесний громадянин Менського району».






Використано:

неділя, 19 листопада 2017 р.

ІВАН КОНОНОВИЧ



ІВАН

КОНОНОВИЧ

(1987 - 2014) 










Народився 23 жовтня 1987 р. в Чернігові.

У 2003 р. закінчив Чернігівський ліцей №22.

Вступив до Збройних Сил України у квітні 2014 р. добровольцем. Солдат, стрілець батальйону оперативного призначення резервістів імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. 

Загинув 1 жовтня 2014 р. в районі міста Дебальцеве Донецької області, здійснюючи обхід території прилеглої до блокпосту, натрапивши на заміновану ділянку. Боєць помер миттєво від отриманих проникаючих осколкових поранень з ураженням легенів і серця.

Похований 4 жовтня 2014 р.  в Чернігові. З рідних у нього залишилися лише брат і батько-інвалід.

Указом Президента України №892 від 27 листопада 2014 р. "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

В пам"ять про Івана Кононовича у вересні 2015 р. на будівлі Чернігівського ліцею №22 встановлено меморіальну дошку.

Викоритано публікацію газети "Сіверщина" від 26 жовтня 2017 р., ознайомитися з примірником запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Т.Шевченка, 63).

ДМИТРО ВЛАСЕНКО

ДМИТРО

ВЛАСЕНКО

(1990-2014)


Народився 25 жовтня 1990 р. в селі Стара Басань Бобровицького району.

У 2007 р. закінчив Старобасанську загальноосвітню школу №1. Навчався у технічному коледжі в Києві.

Працював на одному з київських авторемонтних підприємств слюсарем та у Старобасанській загальноосвітній школі-інтернаті.

Призваний до Збройних Сил України у березні 2014 р. Солдат, гранатометник механізованого батальйону 1-ї окремої танкової бригади.

Загинув 5 вересня 2014 р. в районі Шишкового-Раївка Слов"янського району Луганської області.

Вважався зниклим безвісти. Впізнаний за результатами ДНК-експертизи в серпні 2015 р. 

Похований  у вересні 2015 р. в рідному селі.

Указом Президента України №9 від 16 січня 2016 р. "за особисту мужність і високий професіналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

В пам"ять про Дмитра Власенка у вересні 2016 р. на будівлі Старобасанської загальноосвітньої школи встановлено меморіальну дошку.

Використано публікацію газети Сіверщина від 2 листопада 2017 р., ознайомитися з примірником запрошуємо до Чернігівської обласної бібілотеки для юнацтва (вул.Шевченка, 63).

СЕРГІЙ ВЕРНИГОРОВ



СЕРГІЙ
ВЕРНИГОРОВ

(1981 - 2015)

Народився 29 жовтня 1981 р. у Прилуках.

Навчався у Прилуцьких загальноосвітніх школах №3 та №10, у 2000 р. закінчив Прилуцький агротехнічний коледж.

З 2000 р. військовослужбовець Збройних Сил України.

Молодший сержант, командир відділення керованого мінування 2-го інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти інженерного забезпечення 1-ї окремої танкової бригади. 

Учасник оборони Луганського аеропорту.

Звільнений у запас за станом здоров"я. 

Помер 4 вересня 2015 р. внаслідок хвороби серця.

Похований у Прилуках.

пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

КРІЗЬ ЖОРНА РЕПРЕСІЙ



В історії українського народу було чимало трагічних сторінок.
Доба «Великого терору»  1937-1938 років одна з таких. На цей період припала наймасовіша і найжорстокіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від осіб, непридатних для розбудови комуністичного майбутнього, а саме, вцілілих під час колективізації і Голодомору: селян, представників інтелігенції і духовенства, національних меншин, діячів національно-патріотичного руху. 


Її було розпочато за вказівкою голови уряду Радянського Союзу Йосипа Сталіна, а виконавцем цього злочинного наказу став нарком Ніколай Єжов. За висновком доцента Чернігівського Національного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка, кандидата історичних наук Тамари Демченко: "Знищувалися або ізолювалися від суспільства ті, хто міг би чинити опір злочинній владі. Водночас жертви повинні були відволікати увагу населення від справжніх винуватців всіх бід у країні (на той час Радянського Союзу). Комуністичний терор виконував також важливу функцію виховування страхом, як форми лояльності громадян перед злочинною владою". 

Початок Великого терору в Україні покладено постановою політбюро ЦК ВКП(б) від 9 липня 1937 р., в якій йшлося про необхідність створення мобільних угрупувань - "трійок з перевірки антирадянських елементів". До "трійки" входили особи, які підміняли собою судову систему: першого секретаря обласного комітету Комуністичної партії (більшовиків) України, обласного прокурора і начальника управління НКВД по області. 



В більшовицькій Україні для проведення репресійних дій було створено 45 міжрайонних оперативних груп, із них на території Чернігівської області 7 - в Чернігові, Конотопі, Ніжині, Глухові, Прилуках, Ромнах, Городні. У Чернігові розстріли за вироками "трійки" здійснювалися чекістами у підвалах Управління НКВД по Чернігівській області (зараз це будинок міської санепідемстанції) або у Чернігівській в'язниці. Одним із місць масових поховань закатованих і розстріляних чернігівців був лісовий масив поблизу с. Халявин Чернігівського району Чернігівської області. 

«Чистка», за наказом НКВД СРСР №00447 мала тривати 4 місяці (від 5 серпня 1937 р.), а насправді державний терор тривав понад 15 місяців.
Кількість жертв за весь період 1937-1938 рр. не піддається підрахунку, оскільки й дотепер сучасні історики і пошуківці знаходять масові захоронення розстріляних в ті роки людей.  Лише на теренах України, за висновками дослідників, більшовики розстріляли, закатували, довели до самогубства,  понад 290 тисяч осіб. Сергій Бутко, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області, повідомив, що за даними протоколів «трійки» при управлінні НКВД по області з 9 серпня 1937 р. до 26 вересня 1938 р. було розглянуто 8108 справ заарештованих, із них розстріляно 4367 осіб, відправлено до тюрем – 3455 осіб, направлено на дослідування – 278 справи. Названо і головного ката Чернігівщини – Павла Філенка, коменданта управління НКВД по Чернігівській області, який організовував і особисто брав участь у розстрілах людей.

З особливою нещадливістю знищувалася духовна еліта нації. Основну частину квіта української інтелігенції було вбито, а ті, що вціліли, змушені були творити в межах більшовицької тоталітарної політики, деякі емігрували, жили й працювали на чужині. 

Серед жертв масових політичних репресій 1937-1938 років були уродженці Чернігівського краю - унікальні митці, поети і  письменники: одні були вбиті або заарештовані, твори інших заборонялися, бо саме так, шляхом вбивств і утисків комуністична влада намагалася зламати дух українців. 

Згадаймо талановитих особистостей, яких було репресовано в люті часи Великого терору, серед яких були Олександр Соколовський, Марко Вороний, Ладя Могилянська.





ЛІДІЯ МИХАЙЛІВНА

МОГИЛЯНСЬКА

(1899-1937)

Ладя (Лада, Лідія) Могилянська народилася 6 листопада 1899 р. в Чернігові в сімї журналіста, перекладача, письменника Михайла Михайловича Могилянського, відомого під псевдомімом Петро Чубський.

Писати вірші Ладя почала ще навчаючись у жіночій гімназії. У 1919 р. журнал «Просвіта», що видавався в Чернігові, вперше опублікував підбірку поезій молодої авторки. Згодом були публікації в інших виданнях, журналах «Нова генерація», «Життя та революція», «Червоний Шлях», «Заря» та ін. Відтоді її вірші набули популярності, саму Ладю визнали майстринею ліричної поезії, а її твори декларували, занотовували в зошити, вчили напам’ять і освідчувалися ними в коханні. 

Закінчила 2 курси Чернігівського інституту народної освіти, працювала в комісії з вивчення історичних пам'яток Чернігівщини при губернському відділі народної освіти, збирала місцевий фольклор.


Однак до кінця 20-х ХХ ст. дівчина зневірилась в комуністичній владі. Ладі і її батьку, Михайлу Михайловичу, заборонили друкуватись. А з середині 20-х Ладю виключили з літературного об’єднання «Плуг» за те, що насмілилась друкуватись за кордоном, в журналах Галичини. 

Перший арест Ладі відбувся в 1929 р. на Чернігівщині. Офіційне обвинувачення звучало як „приналежність до контрреволюційної організації дворянства”. Безпосереднім приводом до арешту Ладі стало розповсюдження статті студента Київського художнього інституту Олега Гаменецького, присвяченої жорстоким методам колективізації по
 селах. Цього було достатньо, щоб почалась так звана «чернігівська справа», спрямована проти української інтелігенції. По цій справі зі стандартними звинуваченнями в «антирадянській діяльності» в Чернігові і Києві були засуждені і доправлені на «Біломорканал» 170 осіб. Ладю було засуждено на десять років. 

Умовне звільнення прийшло несподівано. Коли на будівництві каналу почалася величезна пожежа, адміністрація пообіцяла дострокове звільнення сміливцям, що будуть гасити полум’я. Ладя опинилась серед них і вижила у пожежі. Вона дістала статусу «вільнонайманої», і жила вже не за колючим дротом. З «Біломорканалу» вона перейшла на інше «будівництво сталінських п’ятиліток» – канал «Москва-Волга». 

Навіть в тих умовах поетеса не полишала літературної творчості, друкувалась в табірному журналі, і ще в кількох виданнях.


У 1935 р. журнал «Огонёк» (Москва) в одній зі своїх публікаций, де йшла мова про «благодійний вплив будівельної стихії на перевиховання ув’язнених», серед інших згадував ім’я Ладі Могилянської, яка на той час навіть була прийнята до Союзу письменників СССР. 

15 травня 1936 г. Ладю Михайлівну
знову було заарештовано. На цей раз вона потрапила на Соловецькі острови. З ГУЛАГу вже не повернулася. 

6 липня 1937 року Ладю Могилянську разом з чоловіком і братом Дмитром було розстріляно.  Реабілітація до неї прийшла через 20 років після смерті, у 1957 році.





МАРКО МИКОЛАЙОВИЧ
ВОРОНИЙ

(1904-1937)

Марко Вороний (псевдонім Антіох) народився 5 березня 1904 року в сім’ї поета Миколи Вороного. Писати почав у 16 років, навчаючись у Чернігівській гімназії. Вчився у Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка та Київському інституті народної освіти. Друкуватися в журналах почав у 20-х роках. 

Успішно виступав у жанрі сонета, мріяв видати книжку-сонетарій. Працював на кінофабриці, а також виконував літературну роботу на договірній основі.


Восени 1933 року, коли посилились репресії проти українських письменників, змушений був виїхати до Москви, де майже рік працював у редакції журналу «Наши достижения».

Арештований 19 березня 1935 року в Києві органами НКВС УРСР.


Згідно з протоколом обшуку, у нього вилучені рукописи та особисті листи, а також книги М. Грушевського («Історія української літератури», «Украинский народ в прошлом и настоящем»), С. Єфремова («Історія українського письменства»), історичні праці М. Костомарова, «Твори» Т. Шевченка за редакцією С. Єфремова та ін. Слідство велося по груповій справі, в якій, крім М. Вороного, фігурували М. Зеров, А. Лебідь, Л. Митькевич, Б. Пилипенко і П. Филипович. Усіх їх звинувачували в приналежності до контрреволюційної націоналістичної групи, що готувала повалення Радянської влади в Україні, а також терористичні акти проти радянських і партійних керівників. 

Застосовуючи психологічний тиск і тортури кати змусили Марка Вороного 10 квітня 1935 р. написати заяву, в якій він обмовив і себе, і своїх товаришів. Зломивши волю Марка, слідчі надиктували йому зізнання, які втягували у вир репресій понад два десятки літераторів і журналістів, з якими він спілкувався.  

Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні у лютому 1936 року засудив Марка Вороного на 8 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі. 

Відбував покарання він на Соловках, де працював в основному на сільськогосподарських роботах. Збереглися листи Марка до матері в Чернігів і до батька, який відбував висилку у Воронежі. З них видно, що, поки дозволяли обставини, він займався самоосвітою, вивчав мови. 

Перебуваючи в ув’язненні, Марко Вороний звертався з заявою в органи НКВС, в якій відмовлявся від зізнань, даних на попередньому слідстві та в суді, і просив переглянути його справу.


9 жовтня 1937 р. «трійкою» УНКВС по Ленінградській області
М.М.Вороного засуджено до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937 р. Ухвалою Військової колегії Верховного Суду СРСР від 23 січня 1958 року обидва вироки стосовно М. Вороного скасовано, а справу припинено за відсутністю складу злочину.



ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

СОКОЛОВСЬКИЙ

(1895 - 1938)
Олександр Соколовський народився 8 вересня 1895 року в м. Конотопі на Сумщині в сім’ї дрібного урядовця. Ще будучи учнем Чернігівської гімназії, прилучився до партії соціалістів-революціонерів. Керував робітничими й учнівськими гуртками на Чернігівщині, входив до складу бойової групи. 

В 1914 р. вступив до 
Київського університету, але вже через рік був засуджений на 6 років каторги за розповсюдження прокламацій проти імперіалістичної війни. Після Лютневої революції звільнений із саратовської каторжної тюрми і повернувся на Україну, де поринув у вир революційної боротьби. 

Влітку 1918 року був арештований німецькими окупантами в Чернігові і кинутий до концтабору, з якого йому вдалося  втікти. 

Після революції працював у Спілці кооператорів, в Укрбанку, був секретарем Київської філії товариства політкаторжан і зсильнопоселенців, пізніше — науковим співробітником Музею революції в Києві. 

Як колишній есер, арештовувався органами ЧК — ДПУ в 1920 році в Чернігові і в 1924 році в Києві.
 

О. Соколовський — автор широковідомих романів «Перші хоробрі» (1928), «Богун» (1931), «Нова зброя» (1932), «Роковані на смерть» (1933), «Бунтарі» (1934). Член Спілки письменників СРСР з 1934 року. 


Арештований 29 жовтня 1937 року. Звинувачувався в тому, нібито у 1932 році увійшов до антирадянської есерівської організації, а 1936 року був перевербований в антирадянську українську націоналістичну організацію і очолив терористичну групу, яка ставила за мету насильницьке повалення Радянської влади на Україні. 

Під час допитів Соколовському інкримінувалося також те, що в своїх історичних романах він «ідеалізував народництво, його тактику боротьби шляхом змов і терору». У романі «Богун» слідчі розгледіли «цілий ряд ухилів націоналістичного характеру». 

22 серпня 1938 року засуджений до найвищої міри покарання і того ж дня розстріляний. Військовою колегією Верховного Суду СРСР 18 липня 1957 року цей вирок скасовано і справу припинено за відсутністю складу злочину. 

Олександр Соколовський посмертно реабілітований


У березні 2017 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937-1938 років», метою цього документу є гідне вшанування пам’яті жертв та донесення до українського суспільства та світової спільноти об'єктивної інформації про злочини, вчинені у XX столітті комуністичним тоталітарним режимом на території України. 
Зацікавлених даною темою запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Т.Шевченка, 63).

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:


Україна. Президент (П.Порошенко; 2014 - ;). Про заходи у зв'язку з 80-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років  : Указ Президента України від 23 берез. 2017 років : №75/2017 // Урядовий курєр. - 2017. - 28 берез. (№ 58). - С.4.

Васильчук С. Таємниці Биківнянського лісу...    / С.Васильчук  // Військо України. - 2016. - № 4. - С. 50-53.


Грабовський С.   "Велика чистка" 1937 року, або Як більшовики укоськували Червону армію, і що з того вийшло / С.Грабовський  // День. - 2012. - 15 черв. (№ 102-103). - С.8. 

Грабовський С. "Сталінські настанови" та їхнє відлуння  С.Грабовський // День . - 2017. - 31 берез.(№ 56-57). - С.5.

Дубиківська-Кальненко Л. Історично-культурний феномен Чернігова: поети "розстріляного відродження" Микола Вороний і Марко Антіох (за матеріалами меморіального архіву Івана Гончара) /  Л.  Дубиківська-Кальненко // Київська старовина. - 2012. - № 3. - С.86-92.


Епплобом Е. Історія Гулагу / Енн Епплобом. - К: Киево-Могилянська академія, 2006. - 511с.

З порога смерті: Письменики України – жертви сталінських репресій / Авт. кол.:Л.С.  Бойко, та ін. – К.: Рад. Письменник, 1991. – Вип. І / Упоряд. О.Г.Мусієнко. – 494 с.

Конквест Р.Великий терор: Сталінські чистки тридцятих років / Р. Конквест. - Луцьк: Терен, 2009. - 880 с.

Овсієнко В. Україна: 1937-й – рік Великого терору [Електрон. ресурс] / В.Овсієнко. - Електрон. текст. - Режим доступ:  https://censor.net.ua/forum/383301/ukrana_1937yi__rk_velikogo_teroru. - Загол. з екрану. - Мова : Укр. - Перевірено : 11.11.2017. 

Петров В.П. Українська інтелігенція - жертва більшовицького терору  / В.П. Петров // Слово і час. - 2010. - № 10. - С.79-99. 

Розстріляне відродження [Електрон. ресурс]. - [Електрон. текст]. - Режим доступу : http://www.ukrcenter.com/Форум/31682-7/Розстріяне відродження.

Сиротенко В. Поет розстріляного відродження [Електрон. ресурс] / В.Сиротенко. – Електрон. текст. – Режим доступу: http://h.ua/story/56968/. - Загол. з екрану. – Мова : Укр. – Перевірено : 11.11.2017.

Халявин: 5 тисяч жертв комуністів...  // Сіверщина. - 2013. - 18 лип. (№ 29). - С. 2.
Хмельковський Л. Чорна хмара над Україною : до 75-річчя Великого терору / Л. Хмельковський // День. - 2012. - 27 квіт. (№ 75-76). - С.8.