четвер, 9 листопада 2017 р.

ПРАГНЕННЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ І ВОЛІ





“Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів”.
Загальна Декларація прав людини ООН, ст. 19

     Тривале протистояння Радянського Союзу і країн Заходу, у 70-х роках  ХХ  століття загрожувало перерости у третю світову війну, під час якої ймовірне застосування  ядерної зброї. Тож людство шукало шляхи до порозуміння і мирного співіснування держав з різним соціально-економічним ладом. 1 серпня 1975 року 33 держави Європи (крім Албанії), США та Канада, після затяжних переговорів у столиці Фінляндії Гельсінкі підписали Прикінцевий акт Наради з безпеки та співпраці в Європі (НБСЄ). Він закріпив нові відносини і кордони, які склалися в Європі внаслідок Другої світової війни, забезпечив виконання кожною з країн-учасниць принципів демократії та дотримання прав людини.

     Радянський Союз зобов’язався   шляхом побудови демократичного правопорядку в межах Загальної декларації прав людини ООН (1948 р.) здійснювати захист прав громадян і окремих народів, які входили до його складу. Прикінцевий акт Наради з безпеки та співпраці в Європі прирівнювався до національного законодавства і відкривав нові можливості легальної боротьби із порушеннями прав людини.

     Підписуючи Гельсінський заключний акт, комуністичне керівництво СРСР не збиралося його дотримуватися, а лише вдавало на міжнародній арені демократичні зміни. Як і до підписання цього важливого документу, громадяни Радянського Союзу, які були не згодні з діями влади, не могли публічно відстоювати своє право на інакомислення і відкрито відстоювати свої переконання. Тож, на теренах тоталітарної держави активно поширився рух людей, які не хотіли жити в атмосфері офіційної брехливої ідеології – дисидентський рух. Члени цього руху почали організовувати легальні групи й об'єднання, які мали наглядати за дотриманням прав людини в СРСР.

    

   
     9 листопада 1976 року створена Українська Гельсінська Група. Членами-засновниками  Української Гельсінської Групи (УГГ) виступили  діячі українського правозахисного руху Микола Данилович Руденко (керівник групи), Олександр Павлович Бердник, Петро Григорович Григоренко, Іван Олексійович Кандиба,   Оксана Яківна Мешко, Микола Іванович Матусевич, Мирослав Франкович Маринович, Ніна Антонівна Строката, Олексій Іванович Тихий, Левко Григорович Лук’яненко.  

     УГГ  - перша легальна правозахисна організація в радянській Україні.  Її метою було знайомити широкі кола української громадськості з Декларацією прав людини, сприяти виконанню Гельсінських угод, домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси, інформування світової громадськості про факти порушень в України Декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих нарадою у Гельсінкі. Висувався принцип «не людина для держави, а держава для людини», ставилися вимоги вільного виїзду та в’їзду з країни, безперешкодного поширення ідей, ліквідації цензури, звільнення політв’язнів, скасування смертної кари. З 1976 до 1980 р. УГГ  зробила 30 заяв, оприлюднила 18 меморандумів, маніфестів і 10 інформаційних бюлетенів.

     Для досягнення кінцевої мети Українська Гельсінська Група взаємодіяла з іншими правозахисними об’єднаннями  України.  Зокрема, підтримувала актив кримськотатарського руху, який зародився у другій половині 1940-х рр. у місцях спецпоселень кримських татар і вже на початку 1960-х рр. поступово поширював свій вплив в Україні. Цілком аналогічним було ставлення лідерів українського правозахисного руху до єврейського національного руху, який, домагаючись права на еміграцію, доклав чимало зусиль для відродження єврейської мови та культури в Україні, задоволення релігійних потреб єврейської меншини, подолання негативних наслідків проявів побутового і державного антисемітизму. Розвивався в Українській  Гельсінській Групі і релігійний правозахисний напрямок, що відстоював права різних конфесій в Україні.

     Гельсінський рух для України був важливішим, ніж для народів, які мали свою державність, тому в Україні в 70–80-х роках він виявився найстійкішим.  Український правозахисний рух не декларував своїх ідеологічних орієнтацій,  він з самого початку був однією з форм боротьби за національне визволення.  

     


     У відповідь на створення організованого правозахисного руху офіційна влада вдалася до масових репресій із застосуванням до членів УГГ жорстких покарань. У 1977-1978 рр. було заарештовано і засуджено за ст. 62 КК УРСР («антирадянська агітація та пропаганда») до різних термінів ув’язнення і заслання М. Руденка, О. Тихого, Л. Лук’яненка, М. Мариновича, М. Матусевича. У 1977 р. державні органи СРСР дозволили П.Григоренку виїхати до США на лікування, а потім позбавили його радянського громадянства, відрізавши шлях на Батьківщину. До 1980 р. три чверті членів Української Гельсінської Групи були ув'язнені, а до березня 1981-го було ув’язненно усіх її членів, однак Група не переставала діяти.


     24 члени Групи були засуджені у зв’язку з членством у ній. Вони відбули в концтаборах, в’язницях, психіатричних лікарнях, на засланні понад 170 років. За своє існування Група розплатилися п’ятьма життями: Михайло Мельник наклав на себе руки напередодні неминучого арешту 9 березня 1979 року. Чотири в’язні табору особливого режиму ВС-389/36 (селище Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.) загинули у неволі: Олекса Тихий 5 травня 1984, Юрій Литвин 4 вересня 1984, Валерій Марченко 7 жовтня 1984 і Василь Стус 4 вересня 1985-го року.


     Репресії не загальмували розвиток націонал-демократичного руху в Україні. Влітку 1988 р. у Львові на базі Української Гельсінської Групи сформувалася організація республіканського масштабу - Українська Гельсінська Спілка (УГС) на чолі із звільненим політв'язнем Левком Лук'яненком.


     Українська Гельсінська Група  фактично перша політична організація, створена в радянський час, яка здійснювала боротьбу за національну незалежність і права людини в Україні. Від 9 листопада 1976 р. свідомі українці розпочали вирішувати проблеми суспільного і національного відродження, спираючись на міжнародне право, створивши Українську Гельсінкську групу.

     Зацікавлених даною темою запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Т.Шевченка, 63).

Дізнавайся більше:

Україна. Президент. Про відзначення 40-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод : указ Президента України від 4 квіт. 2016 р. : № 126  // Урядовий кур’єр. - 2016. - 7 квіт. (№ 66). - С. 4.

Григоренко  П. «У підпіллі можна зустріти лише пацюків…»  : спогади / П.Григоренко // Військо України. - №10. – С.40-43.

Доценко Ю.  А козацькі вуса, ніби шаблі гострі...   :  до  дня  народж. Олекси Тихого / Ю. Доценко // Голос України. - 2011. - 28 січ. (№ 16). - С.9.

Крамарчук О. Сміливці, які кинули виклик системі : до 40-річчя від дня заснування Української Гельсінської Групи / О.Крамарчук // Урядовий кур"єр. - 2016. - 11 листоп. (№ 212). - С.2.

Лавренюк С.  У невільній країні вони почали поводитись як вільні люди / С. Лавренюк // Голос України. - 2010. - 22 жовт. (№ 198). - С. 6-7.

Лук'яненко Л. Г. Національна ідея і національна воля: наукове видання / Л. Г. Лук'яненко. - К. : [б. в.], 2006. - 288 с.

Лук'яненкоЛ.Г. «Сповідь у камері смертника : історична література» / Л. Г. Лук'яненко. - 2-е вид., доп. - К. : Нора-друк, 2005. - 136 с.

Лук'яненко Л.  Українська Гельсінська група: як це було? / Л. Г. Лук'яненко // Голос України. - 2006. - 8 листоп.(№209). - С. 3.

Лук'яненко Л. Цей світ і потойбічність (на грані життя і смерті) / Л. Лук'яненко // Українська культура. - 2008. - № 8. - 30-31.

Музиченко Я. Григоренко буде нашим? / Я.Музиченко // Україна молода. – 2008. – 19 черв.(№112). – С.9.

 Нікітін В
. Вони повстали першими : до 40-річчя створення Української Гельсинської групи / В.Нікітін // Голос України. - 2016. - 8 листоп. (№ 212). - С.11.
Ніколаєва К.   "Ми не впали духом..." / К. Ніколаєва // Україна молода. - 2012. - 11 січ. -  С. 6.

Овсієнко В. Вільні у невільній країні : до 40-річчя Української Гельсінської Групи  / В.Овсієнко // Літературна Україна. - 2016. - 3 листоп. (№ 42). - С.8.

Овсієнко В. Вони були готові йти на смерть заради України : до 30-ї річниці  створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсинських угод / В.Овсієнко // Українська культура. – 2016. - №12. – С.6.

Овсієнко В. Людина високого чину : до 100-річчя з дня народж. генерала-правозахисника П.Григоренка / В.Овсієнко // Літературна Україна. – 2007. – 18 жовт.(№40). – С.7.

Орел М. Вони хотіли справедливості / М.Орел // Пенсійний кур"єр. - 2016. - 4 листоп. (№ 44). - С.11.

Петраш С.  Український правозахисний рух у постатях: Петро Григоренко і Василь Стус : бінарний інтегрований урок в 11 класі / С. Петраш, Л. Бедрик // Дивослово . - 2008. - № 1. - С. 59-64.

Савченко С.С.   По-справжньому вільний : до 90-річчя від дня народження М. Д. Руденка (1920-2004) / С. С. Савченко // Календар знаменних і пам‘ятних дат. - 2010. - № 4. - С. 152-158 : портр. - Бібліогр. назв.

Самійленко Л. Щасливий, бо йде шляхом, який почав іти  : цьогорічним лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка в номінації "публіцистика і журналістика" став відомий політик і письменник Левко Лук'яненко / Леся Самійленко // Культура і життя. - 2016. - 4-10 берез.(№ 9). - С. 11.

Стасенко Б. Григоренко - генерал свободи : до 110-річчя від дня народж. правозахисника-звитяжця Петра Григоренка / Б.Стасенко  // Літературна Україна. - 20017. - 19 жовт. (№ 41). - С.2.

Сюндюков І. Перемога подолання : [принципи морального опору генерала Петра Григоренка] / І. Сюндюков // День. – 2009. – 31 лип.(№132). – С.8.

Тетерук С. Левко Лук'яненко: "Свій шлях обрав я сам" / С. Тетерук // Віче. - 2006. - № 1/2. - С. 43 : портр. 

Шпак В. Петра Григоренка психушкою не залякали / В. Шпак // Урядовий кур’єр. - 2014. - 20 трав. – (№ 88). - С. 7.

Шпак В. Шлях до правди : [політична біографія Петра Григоренка] / В.Шпак // Урядовий кур’єр. – 2008. – 17 трав.(№89). – С.9.

Щасливе число "тринадцять" : [нещодавно завершилося друкування зібрання творів Левка Григоровича у XIII томах. Тринадцятитомник містить твори, що їх можна розбити на три групи: перша – це мемуаристика, друга група – це твори історико-політичного, філософського змісту, трєтя група – різне] // Літературна Україна. - 2015. - 1 жовтня. - С. 1;5.


Немає коментарів:

Дописати коментар