субота, 22 грудня 2018 р.

БОРОНИВ СХІДНІ КОРДОНИ УКРАЇНИ



АНДРІЙ

ВОЛОДИМИРОВИЧ

СВЯТНИЙ

(1967 - 2017)

Кадровий військовий. Капітан. Учасник АТО.




Народився 23 серпня 1967 року у місті Ічня Чернігівської області.

У 1984 році закінчив Ічнянську загальноосвітню школу № 1, а у 1987 році – Пермське військове авіаційно-технічне училище за спеціальністю “озброєння літальних апаратів”. Служив у частинах ВПС.

У 1991 році через бажання служити в Україні був звільнений зі збройних сил. Працював в Ічнянському райагробуді, на молочноконсервному комбінаті. Протягом 1994–2000 років проходив службу у складі підрозділів Держприкордонслужби України.

Призваний до Збройних сил України з першою хвилею мобілізацією у березні 2014 року, служив за контрактом в Ічнянському райвійськкоматі.

З 2015-го - у зоні Антитерористичної операції, де у складі 1-ї танкової бригади брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угруповань на території Донецької та Луганської областей.

Після демобілізації по закінченні контракту у жовтні 2017 року, Андрій Володимирович повернувся до рідної домівки.

Помер раптово 4 листопада 2017 року від серцевого нападу, хоча раніше ніколи не жалівся на свої хвороби.

Похований Захисник України  6 листопада 2017 року на Шибенському кладовищі у рідній Ічні, поряд з могилою батька.

У пам’яті рідних, земляків і побратимів назавжди залишиться відважною, чуйною і доброзичливою людиною.

Використано:

Єпіфанович Н. АТОвець Андрій Святний помер від серцевого нападу [Електронний ресурс]  / Н.Єпифанович. – Електрон. текст. -   Режим доступу : http://trudova-slava.at.ua/news/atovec_andrij_svjatnij_pomer_vid_sercevogo_napadu/2017-11-10-2054. – Загол. з екрану. – Перевірено : 22.12.2018.



понеділок, 17 грудня 2018 р.

ХОВАВ У СОБІ ВІЙНУ



МИКОЛА
ОЛЕКСАНДРОВИЧ
ПАРНИКОВ
(1982 - 2017 )


Народився 16 грудня 1982 року в селі Бакланова Муравійка Куликівського району Чернігівської області.

У 1998 році закінчив Бакланово-Муравійську загальноосвітню школу, а у 200
0-му – Чернігівське професійно-технічне училище № 13. 

Протягом 2001–2004 ро
ків проходив строкову та понадстрокову службу у Збройних силах України. Отримав звання прапорщика.

Працював у Чернігові охоронником на об’єднанні “Хімволокно”
.

До Збройних сил України призваний у липні 2015 року.

Протягом листопада 2015 року – жовтня 2016 року брав участь у Антитерористичній операції на сході України, воював з російсько-терористичними угрупуваннями на території Станично-Луганського району Луганської області. 

У жовтні 2016 року демобілізувався. 

Нагороджений відзнакою Начальника генерального штабу України нагрудним знаком “Учасник АТО”.

Помер 13 грудня 2017 року внаслідок посттравматичного синдрому.

Похований у
рідному селі Бакланова Муравійка.

неділя, 16 грудня 2018 р.

ВІДДАВ ЖИТТЯ ВІЙНІ ДО ОСТАННЬОЇ КРАПЛІ



ЮРІЙ 
МИХАЙЛОВИЧ
ГАПОН
(1975 - 2017)


Народився  7 січня 1975 року у селі Ковчин Куликівського району Чернігівської області.

У 1992 році закінчив Ковчинську загальноосвітню школу. Працював слюсарем на дільниці механізації в ТОВ “Ковчинське” та СФГ “Колос”.       
 
Призваний до Збройних сил України у травні 2015 року. Солдат, навідник КПВТ 1-ї механізованої роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону.

Брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угруповань під Волновахою, Бахмутом, Попасною, Золотим Луганської області та на позиції “0” під Авдіївкою.  

Демобілізований у липні 2016 року.

Помер 24 січня 2017 року внаслідок хвороби. Похований у селі Ковчин.


ПОМЕР НА РУКАХ У МАТЕРІ


ДМИТРО

АНАТОЛІЙОВИЧ

РЕЗНИК

(1983 - 2017)

Діма був дуже надійним товаришем,
 і якби ще раз довелось іти воювати,
 хотів би, щоб Діма був поруч…
 Побратим


Народився  16 червня 1983 року у с. Ушня Менського району Чернігівської області.

Служив за мобілізацією з 28 серпня 2015 по 4 квітня 2016 роки. Брав участь в Антитерористичній операції: воював у складі 57-ї Окремої мотопіхотної бригади під Костянтинівкою і Торецьком Донецької області.

Демобілізований. Щасливий був, що додому їхав.

З війни повернувся з важкою пневмонією, лікувався більше місяця у районній лікарні, потім у тубдиспансері. Цілий рік чоловік боровся за своє здоров’я, але стан тільки погіршувався. Влітку 2017-го почали відмовляти ноги.

Помер 34-річний Дмитро 23 листопада 2017 р. на руках у матері внаслідок раптової зупинки серця.

Похований в рідній Ушні.

В останню дорогу проводжали друзі, побратими, матері загиблих солдат, представники держадміністрації, односельчани. Згадували про Дмитра як надійного товариша і справжнього чоловіка.

Залишились мати-пенсіонерка і сестра-інвалід.


© Чeline | cheline.com.ua/



ПОПОВНИВ НЕБЕСНЕ ВОЇНСТВО




ІГОР

ІВАНОВИЧ

ПАЩЕНКО

(1974 - 2017)








Народився 6 березня 1974 р. у місті Чернігів

У 1992 закінчив ПТУ № 13 за фахом «оператор гребнечесального обладнання».

Працював спочатку за спеціальністю на Чернігівському камвольно-суконному комбінаті «Чексіл», потім охоронцем у київській компанії «Ельба Інвест».

 Строкову службу проходив у роті охорони при Міноборони.

28 серпня 2014 р. мобілізований як доброволець, з 8 листопада 2014-го перебував у зоні АТО. Спочатку служив поблизу Костянтинівки, а згодом брав участь у боях за Донецький аеропорт, поблизу Донецька (у військовому квитку записана в/ч пп ВЗ720 — 80-та бригада, на початку 2015 3-й батальйон переведений у склад 81-ї ОДШБр). Солдат, номер обслуги 3-го мінометного розрахунку 1-го взводу 3-ї мінометної батареї 3-го аеромобільного батальйону 80-ї ОДШБр.

Помер 4 листопада 2017 р. після тривалої хвороби, яка стала наслідком контузії у бою в середині січня 2015 р. біля селища Опитне (Ясинуватський район). Після контузії запізно отримав медичну допомогу, коли потрапив у шпиталь в м. Дніпро, там був великий наплив важких поранених. В подальшому переведений до шпиталю у Харків, де його знайшла мати. Потім лікувався у Києві. Запалення мозку перейшло в менінгіт, але Ігор боровся і навіть пішов на поправку, поступово відновлювалась пам'ять, знову вчився говорити. У 2016 р. лікувався у Чернігівському тубдиспансері.

Три довгих роки боєць боровся за життя разом з родиної і волонтерами, але стан погіршився і він помер у ніч на 4 листопада 2016 р. внаслідок набряку головного мозку. 

Похований в Чернігові на кладовищі Яцево.

Залишилась мати та донька від першого шлюбу.



середа, 12 грудня 2018 р.

ЛИЦАР ОРДЕНА ЗА МУЖНІСТЬ



СЕРГІЙ
ВОЛОДИМИРОВИЧ
КОВОРОТНИЙ
(1977 – 2014)


Народився 12 грудня 1977 року в селі Колісники Ніжинського району.

Після закінчення Колісниківської загальноосвітньої школи у 1993 році, продовжив навчання у Ніжинському професійньому ліцеї побуту та сервісу за спеціальністю “слюсар”. 
У 1996 році призваний на дійсну військову службу. 

Військовослужбовець Збройних сил України. Старший прапорщик, інструктор з водіння танків 300-го навчального танкового полку 169-го навчального центру Сухопутних військ Украiни (с.Десна Козелецького р-ну Чернігівської обл.). 

З червня 2014 року брав участь у антитерористичній операції на сході України. 
Загинув 26 серпня 2014 року поблизу села Новосвітлівка Сорокинського (Краснодонського) району Луганської області внаслідок обстрілу українських позицій з РСЗВ «Град». Побратими згадують Сергія як відповідальну, мужню і добру людину.

Похований 12 вересня 2014 року у Шостці Сумської області.

Указом Президента України № 282 від 23 травня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

В пам’ять про Сергія Коворотного у лютому 2015 року у Шостці на будинку, де він мешкав та у квітні 2015 року на будівлі Колісниківської загальноосвітньої школи встановлені меморіальні дошки i меморіальний знак бійцям 300-го навчального танкового полку у містечку Десна. 


неділя, 25 листопада 2018 р.

ВІЙНА НАЗДОГНАЛА У МИРНОМУ ЖИТТІ


ВОЛОДИМИР

ДИМИТРИШИН

(1960-1916)



Народився 2 липня 1960 року у смт Куликівка Чернігівської області, де і прожив усе своє життя.

Працював суддею Куликівського районного суду, пізніше головним юристом Управління агропромислового розвитку Куликівської РДА.

До Збройних сил України був мобілізований на початку 2015 року. У зоні АТО служив з 16 вересня 2015 року по 20 квітня 2016 року.

Після демобілізації Володимир Васильович продовжував перейматися проблемами учасників АТО, піклувався про їхні родини, активно співпрацював із центром соціально-психологічної реабілітації учасників АТО.

Помер старшина Володимир Димитришин вдома від посттравматичного синдрому невдовзі після повернення із зони АТО.  Поховано Володимира Васильовича 6 грудня 2016 рок у рідній Куликівці.  


Використано:

Боєць АТО помер від посттравматичного синдрому [Електронний ресурс] – Електрон. текст. – Режим доступу : // http://borzna.daily-info.in.ua/boyets-ato-pomer-vid-posttravmatychnogo-syndromu/. – Мова : укр. – Перевірено : 25.11.2018.

неділя, 11 листопада 2018 р.

ЗАГИНУВ ЯК ГЕРОЙ




ІВАН 

ВОРОБЕЙ

(1999 - 2018)



Поклав свою голову,
захищаючи свою землю, свій народ.



Народився 3 липня 1999 року у селі Дігтярівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області.

Служив у зоні проведення операції Об’єднаних сил за контрактом, обіймав посаду заступника командира бойової машини – навідника-оператора гірничо-штурмової роти 10-ї окремої гірничо-штурмової бригади Збройних сил України.

9 листопада, о 21:15, окупанти відкрили зосереджений вогонь зі стрілецької зброї по одному з опорних пунктів, що розташований впритул до Бахмутської траси. Командир роти прийняв рішення на подавлення вогневих засобів противника. Першими в бій вступили розрахунки чергових вогневих засобів, по яким невдовзі супротивник відкрив вогонь з автоматичних та станкових гранатометів. Підрозділ, що вступив у бій, був своєчасно посилений, і за годину вогнева активність ворога була повністю подавлена. Проте, у ході бою під час висування резерву до бойових позицій зазнав смертельного вогневого поранення солдат Іван Воробей.

Боєць з Чернігівщини загинув 9 листопада 2018 року поблизу селища Кримське Новоайдарівського району Луганської області під час виконання бойового завдання.

Захисник України мав лише 19 років.


четвер, 25 жовтня 2018 р.

БОРОВСЯ ЗА ЖИТТЯ



ВІКТОР

ЗАДОРОЖНІЙ

(1978 - 2015)



Народився 13 березня 1978 року у селі Ковтунівка Прилуцького району Чернігівської області.

У 1993 році закінчив 9 класів Дубовогаївської школи Прилуцького району. Потім навчався у Дігтярівському професійному училищі Срібнянського району, де здобув фах механізатора.

1 грудня 1996 року призваний до лав Збройних Сил України на строкову службу (в/ч Д-0050, 238-а окрема навчальна бригада, місто Мерефа Харківської області). З 26 травня 1997 року був переведений до в/ч Д-0140 (окремий аварійно-рятувальний загін спеціального призначення, місто Верхівцеве Верхньодніпровського району Дніпропетровської області) на посаду командира відділення.

Після проходження строкової служби тривалий час працював по найму в Російській федерації.

Мобілізований до лав Збройних Сил України 11 лютого 2015 року.

Служив молодшим сержантом 53-ї окремої механізованої бригади (м. Сєверодонецьк, Лисичанськ Луганської області).

Загинув 25 жовтня 2015 року внаслідок кульового поранення у районі селища Кам’янка Ясинуватського району Донецької області.

Похований у селі Ковтунівка Прилуцького району Чернігівської області.

неділя, 21 жовтня 2018 р.

ЗАХИЩАВ ЄДНІСТЬ УКРАЇНИ



СЕРГІЙ
БАРАН
(1970 - 2014)

Народився 17 жовтня 1970 року у селі Богданівка Ніжинського району Чернігівської області.

У 1987 році закінчив загальноосвітню школу
в селі Перемога Ніжинського району, а згодом – Ніжинське професійно-технічне училище за спеціальністю “механізатор”. 

Строкову службу проходив у Туркменістані прикордонником, зазнав поранення. Повернувшись додому працював у КСП імені Прядка.

Призваний до Збройних сил України у квітні 2014 року. Молодший сержант, начальник складу матеріально-технічного забезпечення 13 -го батальйону територіальної оборони.

З травня 2014 року брав участь в АТО. 19 серпня 2014 року зазнав тяжких поранень під час обстрілу позицій підрозділу в Луганській області. Перебував у Харківському військовому госпіталі, потім був переведений до Львівського шпиталю, де переніс декілька операцій. 9 вересня боєць пішов з життя.

Поховали Сергія 11 вересня 2014 року на кладовищі у рідній  Богданівці. Лишились дружина, троє дітей.

Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

В пам’ять про Сергія Барана 25 грудня 2014 року на будівлі Перемозької загальноосвітньої школи та в селі Богданівка на будинку, де він мешкав – встановлені меморіальні дошки.