вівторок, 20 лютого 2018 р.

ЗАГИНУВ ЗА МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ






ВАЛЕРІЙ ЄГОРОВ

(1989 - 2018)

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни,

Віддають саме цінне – життя,

України найкращі сини!


      Світлана Александрова

Народився 17 грудня 1989 р. в м. Прилуки Чернігівської області.

З дитинства захоплювався військовою справою, проте вступив до Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу, де здобув спеціальність педагог-організатор. 

Після закінчення коледжу служив у Збройних Силах України, проходив службу у Криму. 

Потім вступив до Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, який закінчив у 2013 р. 

Коли розпочалася війна, Валерій пішов служити добровольцем. Воював у всіх гарячих точках АТО на Сході України.

25  грудня 2015 р. Валерій втретє підписав контракт на проходження військової служби. Був командиром розвідувального відділення розвідувального взводу 57-ї окремої мотопіхотної бригади Збройних Сил України. 

18-19 лютого 2018 р. загарбники безперервно обстрілювали українські позиції з мінометів калібру 82-мм, автоматичних станкових гранатометів і кулеметів біля Пісок та застосовували 120-мм та 82-мм міномети поблизу Лебединського, Водяного та Широкиного. 19 лютого під час виконання бойового завдання група сержанта Валерія Єгорова потрапила під обстріл. Валерій отримав важке поранення, від якого загинув. 

Побратими, рідні, друзі завжди пам’ятатимуть Валерія як мужнього і сміливого воїна, щирого і відвертого товариша, розумну і життєрадісну людину, доброго сина і брата. 

Поховали Захисника України 21 лютого у рідних Прилуках.

У полеглого залишилися батьки, старший брат.

Ознайомитися з героїчним життєвим шляхом Захисників України запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63).

Використано: 

Федосенко Н. Загинув справжній мужчина / Н.Федосенко // Гарт. - 2018. - 22 лют. - С.9.


понеділок, 19 лютого 2018 р.

ОБОРОНЯВ ЛУГАНСЬКИЙ АЕРОПОРТ



ДМИТРО

РОТОЗІЙ

(1993 - 2014)


Народився 29 вересня 1993 року у місті Городня Чернігівської області.

У 2010 році закінчив Городнянську гімназію, продовжив навчання у Чернігівському вищому професійному училищі №15.

Призваний до лав Збройних Сил України у березні 2014 року.

Брав участь у антитерористичній операції на Сході України, обороняв Луганський аеропорт. За час бойових дій отримав звання старшого сержанта і у свої 20 років став командиром танка.

Загинув 1 вересня 2014 року біля села Георгіївка Лутугинського району Луганської області - під час розвідки шляхів виведення танків з-під Луганська військовослужбовці підірвалися на «розтяжці».

Перебував у списку зниклих безвісті, за експертизою ДНК ідентифікований серед загиблих.

Похований 29 серпня 2015 року у місті Городня Чернігівської області.

Назавжди 20-річний…

Указом Президента України №9 від 16 січня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) та нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).


СУДИЛОСЯ БУТИ ГЕРОЄМ





АНАТОЛІЙ
ЮРІЙОВИЧ
ПОТІЄНКО
(1983 - 2015)

Війна забирає найкращих 

Народився 13 серпня 1983 року у селі Придеснянське Коропського району Чернігівської області в сім’ї  колгоспників.

Зростав у рідному селі, в любові до праці та повазі до батьків та односельців. З дитинства був щирим, небайдужим і відповідальним. Знайомі і друзі запам’ятали його як  людину щиру, доброзичливу, чуйну, завжди готову допомогти іншому.

У 1998 році закінчив неповну середню школу у селі Городище Коропського району, одразу розпочав свою трудову діяльність, а саме виконував різні сільськогосподарські роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Дружба», що діяло у Придеснянському.

У 2001-2002 роках проходив строкову військову службу у Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України, спочатку у Золочеві на Львівщині, згодом – у Києві.

Після демобілізації мешкав у рідному селі, працював на сільгосппідприємстві.

З 2008 року Анатолій переїхав до села Боршна Прилуцького району Чернігівської області. Тут він зустрів кохану жінку, з якою створив сім’ю, а у 2011 році у них народилася донечка. Чоловік турбувався про рідних, дбав, щоб родина жила у достатку. Тому й багато працював: у місцевому фермерському господарстві, у Густинському Свято-Троїцькому монастирі, на благоустрої села, особистому селянському господарстві. Роботящий і добросовісний чоловік будь-яку роботу виконував сумлінно.

З першою хвилею мобілізації Анатолій Потієнко, не вагаючись, став на захист цілісності і незалежності України. 31 березня 2014 року Коропським районним військовим комісаріатом мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 1-й окремій гвардійській танковій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1815, смт Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області), потім – номером кулеметної обслуги механізованої роти механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А2167, місто Біла Церква Київської області).

З 23 серпня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на Сході України. У ніч з 7-8 січня 2015 року під час нападу диверсійної групи на опорний пункт солдат Анатолій Потієнко загинув від кулі снайпера в районі Новогнатівка Волноваського району Донецької області.

12 січня 2015 року похований на кладовищі села Боршна Прилуцького району Чернігівської області.

Указом Президента України №76 від 1 березня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Використано:

Потієнко Анатолій Юрійович // Сіверщина. - 2017. - 17 серп. - С.2.


З ВІРОЮ У МАЙБУТТЯ УКРАЇНИ




МАКСИМ

ЗАГРИВНИЙ

(1893 - 1931)

20 лютого 1893 р. у с. Козел Чернігівської губернії (нині смт Михайло-Коцюбинське Чернігівського району Чернігівської обл.) народився і зростав український поет, сатирик, військовий і політичний діяч, один із засновників ОУН, полумяний борець за незалежну соборну Україну Максим Загривний, більш відомий під літературним псевдонімом Максим Грива.

Вiн брав участь у визвольних змаганнях 1917-1921 рр. Воював на посаді   старшини у лавах Армії Української Народної Республіки (УНР).

На полі бою отримав важке поранення, внаслідок якого до кінця життя носив «у своїх легенях більшовицьку пулю».

Був інтернований у польські табори, де захворів на сухоти. Згодом доля занесла фронтовика до Чехо-Словаччини:  з 1923 р. він навчався на історико-літературному відділі Українського високого педагогічного інституту ім. М.Драгоманова у Празі, потім здобував знання в Українському вільному університеті (Прага).

В еміграції М.Загривний активно займався політичною діяльністю. Входив до керівного складу Легії українських націоналістів, яка у більшості складалася з бійців Армії УНР в еміграції, разом з Миколою Сціборським і Юрієм Артюшенком. Він виступав за організацію єдиної соборної націоналістичної організації. Як провідний діяч Легії, у 1929 р. брав участь у І-му Конгресі українських націоналістів у Відні (Австрія). Саме тоді була створена ОУН під проводом полковника Євгена Коновальця. На Конгресi Максим Загривний виступив  з  грунтовною доповiддю про лiтературу i мистецтво Украiни, активно дебатував, тож зарекомендував  себе як розумного і далекоглядного полiтика, діяча національного руху.

Творча доля Максима Загривного не менш яскрава, ніж політична діяльність.  
Максим Грива належав до знаменитої празької поетичної школи.  Друкувався в журналах «Літературно-науковий вісник», «Веселка», «Український голос», «Нова Україна», «Український студент», «Вісник», «Наша громада», збірці «Державна нація» тощо. Творчi доробки поета-соборника, пронизанi мотивами боротьби за незалежність українського народу та сповненi вірою в зростання українськоi національнoi духовністi, спонукають до здобуття державності. Своїми віршами поет-патріот закликаe українців до зміцнення національного духу і посилення визвольної боротьби за єдину соборну Україну. Значення творчості Максима Гриви важко переоцінити, адже і в наш час, майже століття потому, його твори надихають українців на боротьбу за цілісність і незадежність своєї держави.

Помер Максим Загривний 19 червня 1931 р. від туберкульозу у м.Пржеров (нинi Чехiя).

На честь українського поета-патріота, уродженця Чернігівського краю у Чернігові названа вулиця (колишня вул. Пархоменка).

Дізнатися більше про видатних діячів історії, науки, мистецтва, зокрема уродженців Чернігівщини, та їх внесок у розбудову українського суспільства запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул.Т.Шевченка, 63).

Використані джерела:

Бутко С. Максим Загривний – український патріот-соборник, військовик і поет із Чернігівщини [Електронний ресурс] / С.Бутко. – Електрон. Текст. – Режим доступу : //http://pivnich.info/maksym-zahryvnyj-ukrajinskyj-patriot-sobornyk-vijskovyk-i-poet-iz-chernihivschyny/. – Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 25.02.2018.

Доценко Р. Грива Максим / Р.Доценко // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І.М.Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. – К. Східний видавничий дім, 2003-2016.

 Чернігів часів Української Революції 1917-1918 рр. / О.Ясенчук. – Мена : ТОВ «Домінант», 2018. – 92 с.