неділя, 29 липня 2018 р.

АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ. ДУХОВНИЙ ЛІДЕР УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ






МИТРОПОЛИТ
АНДРЕЙ
ШЕПТИЦЬКИЙ
(29 липня 1865 - 1 листопада 1944)

«Святим обов’язком християнина є більше любити своїх рідних, ніж чужих. Тому більшою, щирішою має бути любов до родини й батьківщини».
Андрей Шептицький,
український церковний діяч,
митрополит Галицький, філософ, доктор теології, просвітник.

Народився 29 липня 1865 р у с. Прилбичі (тепер Яворівського району Львівської області). Походив зі стародавнього знатного українського роду, який у XIX столітті зазнав полонізації, члени родини стали франкомовними римо-католиками.

Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св. Анни у місті Краків (Польща). Після закінчення у 1883 р. гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів, де здобув науковий ступінь доктора права.

У 1888 р. вступив до монастиря отців Василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім'я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії.


Пройшов курс богословської академії в Римі (1891) з подальшим висвяченням на священника. Невдовзі став магістром новиків (молодих ченців) у Добромилі, а з 1896 р. - ігуменом монастиря святого Онуфрія у Львові. У 1899 р. імператор Франц Йосиф I іменував Шептицького Станіславським єпископом, а римський Папа Лев ХІІІ затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17 вересня 1899-го).

Після смерті митрополита Юліана СасКуїловського Андрей Шептицький був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17 січня 1901 р.  у соборі святого Юра у Львові.

Митрополит Андрей був відомим реформатором церкви, та це далеко не єдина його заслуга перед українським народом. Він розвивав кожну сферу суспільного життя українців, прищіплював Україні європейські цінності. За час свого служіння він значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям, опікувався молодіжними організаціями, створював сиротинці. 



У Станіславі збудував духовну семінарію, кафедральному собору подарував бібліотеку. Дбав про те, щоб зберегти якнайбільше пам'яток української цінної старовини і на власні кошти придбав експонати для майбутнього Львівського Національного музею. За ініціативою Шептицького було засновано Львівську греко-католицьку академію (1928 р.), Богословське наукове товариство (1929 р.), Український католицький інститут церковного з'єднання ім. Митрополита Рутського (1939 р.). 

Як Митрополит Галицький був депутатом Віденського та Галицького сейму, де захищав і відстоював права українців у Австро-Угорщині, виступав на освітянські теми, домагався відкриття українських гімназій та українського університету у Львові.

Однією з найважливіших справ  у своїй діяльності вважав виховання молоді та формування у неї високих ідеалів. За його думкою: «Виховання, яке ми даємо, повинно виробляти героїв, бодай так, щоби деякі з вихованих Церквою молодих ставали великими християнами. Можна і треба плекати великі ідеали: ідеал наукової праці, ідеал витривалої консеквентної й ідейної праці для родини й для народу, як хто хоче стати учителем молоді, виховником, провідником громади тощо. Але кожному із молодих треба, безумовно, бути добрим, а то і звершеним, великим християнином. До певної міри мусить молодь зрозуміти, що від того залежить успіх в осягненні інших ідеалів.



Усі інші ідеали життя, коли не є просвічені світлом християнської віри і Божої благодаті, легко викривляються і стаються виразом не тільки самолюбства, але не раз і грубого матеріального самолюбства. Під плащиком якоїсь ідеї може скриватися просте бажання вигідного і приємного життя.

Найвищі і найкращі патріотичні ідеали, коли сам патріотизм не є по-християнськи понятою любов′ю свого народу, може бути тільки матеріальним бажанням робити на патріотизмі якнайліпші інтереси» (Митрополит Андрей (Шептицький «Про виховання»)).

У Митрополита було особливе ставлення до явища патріотизму – він вважав, що воно нероздільно з християнством, а отже, не повинно нести у собі жодного насильства. «Християнин може і повинен бути патріотом! Але його патріотизм не сміє бути ненавистю!», - запевняв владика.

У роки першої світової війни Андрей Шептицький був заарештований за антиросійську агітацію і висланий до Києва, згодом Новгорода, Курська, а потім ув’язнений у Спасо-Євфимієвському монастирі у Суздалі. Звільнений наприкінці 1917 р. священник повернувся до Галичини.

Після розвалу Австро-Угорщини він ратував за незалежну Україну і активно включився в політичне життя ЗУНР, за що і був заарештований польським урядом: уперше у 1918 р., вдруге – у серпні 1923 р. Священника тримали в митрополичих палатах на Святоюріївській горі ( у пресі його називали «привидом Святого Юра»).

Зазнав утисків і за більшовиків,  адже виступав за єдину українську церкву та засуджував голодомор 1932-1933 рр. в Україні. У 1939 році більшовики розстріляли його брата Лева і всю його сім'ю в родинному маєтку Шептицьких у Придбичах.

Передбачаючи наростання репресій проти церкви, митрополит таємно 22 грудня 1939 р. висвятив на єпископа свого наступника - ректора Львівської духовної семінарії о. Йосипа Сліпого.

Під час другої світової війни Митрополит очолив Українську Національну Раду і боровся за створення уряду Української держави. Він негативно ставився до німецького окупаційного режиму.  Виступав проти переслідування і знищення євреїв та відкрито писав про це нацистському керівництву. За порятунок євреїв під час Голокосту Митрополита посмертно удостоїли нагородою Яна Карського.

Андрей Шептицький очолював Церкву протягом 40 років. Пережив 7 режимів, дві війни, післявоєнний період, ув’язнення, та попри усі складнощі, до кінця свого життя дотримувався принципів гуманізму та був вірним сином українського народу.

Як істинний патріот України, заради кращої долі для її народу, робив все можливе і неможливе. «Після любові до Бога й родини повинна бути любов до свого українського народу й батьківщини. Зі своїм народом та батьківщиною ти зв’язаний не тільки спільною вірою, що її вважаємо добром, і святим обрядом, яким дорожимо, - але ще і спільною мовою та звичаями… і тією землицею святою, на якій разом проживаємо… і цілою віковою минувшиною, і спільною українською кров’ю, і спільним добром, і спільною майбутністю… і спільним бажанням та потребами, і спільними терпінням і злиднями» - так звучить «Найбільша заповідь» Митрополита Андрея Шептицького, якою він керувався у своєму житті.

Помер Владика 1 листопада 1944 р. Його похорон у зайнятому радянськими військами Львові перетворився на грандіозну маніфестацію. Похований в крипті собора Святого Юра - свого Львівського митрополичого кафедрального храму.

Донині, пророчо і актуально, линуть до нас його щирі слова: «Усі, хто почуваються українцями і хотять працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні роздори, нехай і згоді над відбудовою так дуже знищеного большевиками нашого економічного, просвітнього і культурного життя. Тоді в Бозі надія, що на підвалинах солідарності і усильної праці всіх українців повстане соборна Україна не тільки як велике слово і ідея, але як живий, здоровий, могутній, державний організм, побудований жертвою життя одних, а муравельною працею, залізними зусиллями і трудами других» (Андрей Шептицький. Слово Митрополита (1941 р.)) .

Довідатися більше про життя і діяльність велетня української духовності Митрополита Андрея Шептицького запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Т.Шевченка, 63).

Список використаних джерел та література:

Андрей Шептицький – національно-патріотичне виховання [Електронний ресур]. – Електрон. текст. – Режим доступу : https://vseosvita.ua/library/andrej-septickij-nacionalno-patrioticne-vihovanna-4804.html. - Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 29.07.2018.

Батій Я. Андрей Шептицький / Я.Батій; худож.. оформл. Л.П.Вировець. – Харків : Фоліо, 2016. – 120 с.

Боруцька О. Праведне життя пастиря : до 150-річчя з дня народж. Митрополита Андрея (Шептицького) / О.Боруцька // День. - 2015. - 24-25 лип. - С.12.

Боруцька О. Український Мойсей : до 150-річчя від дня народж. Митрополита Андрея (Шептицького) / О.Боруцька // День. - 2015. - 12-13черв. - С.13.

Вірний І. Українці Курська в ХХ столітті / І.Вірний // Сіверщина. - 2012. - 1 листоп. - С.14.
Розповідь про українців, чия доля була пов'язана з Курськом у ХХ ст. (Шептицький А., Дейнека О., Бортко В.)

Гавришко М.  "Поляки вважатимуть мене за українця, а українці будуть мене трактувати як поляка" : до 150-річчя з дня народж. А.Шептицького / М.Гавришко  // Країна. - 2015. - №29. - С.62-65.

Гижий В. Один день у Прилбичах / В.Гижий // День. - 2015. - 11верес. - С.12.
Йдеться про  родинне гніздо Митрополита Андрея Шептицького.

Кулик Н. Слуга Божий  : до 150-р. від дня народж. Андрея Шептицького / Н.Кулик // Освіта України. - 2015. - 23 листоп. - С. 14-15.

Одна з найважливіших справ особи і суспільства [Електронний ресур]. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://catholicnews.org.ua/odna-z-nayvazhnishih-sprav-osobi-i-suspilstva. - Загол. з екрану. – Мова : укр.. – Перевірено : 29.07.2018.

Родак К. Особистість Митрополита Шептицького. Топ-10 цікавих фактів з життя владики / К.Родак [Електронний ресур]. – Електрон. текст. – Режим доступу : https://portal.lviv.ua/news/2015/07/27/osobistist-mitropolita-sheptitskogo-top-10-tsikavih-faktiv-z-zhittya-vladiki. - Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 30.07.2018.

Чайка С. У Львові відкрили пам'ятник Андрею Шептицькому / С.Чайка // Літературна Україна. - 2015. - 6 серп. - С. 1.



неділя, 15 липня 2018 р.

ДЕНЬ МИРОТВОРЦІВ УКРАЇНИ





Україна – це воїни, які захищають землю, 
це мова, яка захищає серце,
 це віра, яка захищає душу. 
Ми є сильною країною, яка рухається вперед,
 завдячуючи мові, вірі і вам.
                        Президент України П.Порошенко
На момент заснування Організації Об'єднаних Націй (ООН) у 1945 році, її статут не передбачав використання солдат з метою забезпечення миру. Втім, досвід війн і збройних конфліктів привів до усвідомлення того, що існуюють ситуації, коли потрібно застосовувати військову силу врегулювання незалежною третьою стороною, яка б здійснювала спостереження за виконанням перемир'я між сторонами конфліктів, захист цивільного населення та надання гуманітарної допомоги.

Бажання певної країни запросити до себе миротворчий контингент недостатньо. Рішення надіслати миротворців має ухвалити Рада Безпеки ООН, у складі якої п'ять постійних членів. Обговорення деталей та джерел фінансування місії при цьому розпочинається у Генеральній Асамблеї лише після згоди Ради Безпеки. Бюджет місії наповнюється за певною формулою за рахунок внесків країн-учасниць ООН, а рішення надіслати своїх солдат до зони конфлікту кожна із держав ухвалює окремо.
Першу місію ООН розпочато  у 1948 році на Близькому Сході. Загалом із моменту заснування ООН було проведено 71 миротворчу операцію під егідою організації, а зараз активними є 16 місій. Географія  операцій  охоплює  переважно Африканський континент та Близький Схід. Загалом, за даними ООН, у цих місіях зараз бере участь понад 95 тисяч військових та поліцейських.

Військовослужбовці, що беруть участь у миротворчих операціях ООН, вдягнені в  уніформу військ своєї країни. Але, щоб їх впізнавали солдати ворогуючих сторін та й вони самі не поцілили один в одного, миротворці носять яскраві блакитні шоломи, або берети із символікою ООН. Тож, військовослужбовців, що входять до складу національних контингентів миротворчих операцій, часто називають – «блакитними шоломами». За збереження миру у світі «блакитні шоломи» ООН у 1988 році отримали Нобелівську премію. 
Історія участі національного миротворчого контингенту у міжнародних операціях розпочалася зі звернення Генерального секретаря ООН до керівництва України з проханням щодо введення військового контингенту до складу сил ООН в зонах конфлікту.

3 липня 1992 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 2538-XII “Про участь батальйону Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії”. Вже на наступний день міністром оборони України було підписано наказ про формування в смт Гвардійське Дніпропетровської області миротворчого підрозділу – 240-го окремого спеціального батальйону. 



Формування проводилося на базі 93-ї гвардійської мотострілкової дивізії 6-ї гвардійської танкової армії (пізніше – 93-ї механізованої дивізії 6-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України). Командиром 240-го окремого спеціального батальйону було призначено полковника Володимира Сидоренка.

15 липня 1992 року два літаки з передовою групою 240-го батальйону на борту у складі 42 військовослужбовців,  здійснили виліт з дніпропетровського аеродрому у напрямку Боснії.

Із 1992 року понад 42 тисячі миротворців з України в різний час брали участь в міжнародних миротворчих операціях: Косовому, Боснії і Герцеговині, Анголі, Македонії, Гватемалі, Таджикистані, Афганістані, Хорватії, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Грузії, Придністров’ї, Іраку, Лівані, Ефіопії, Судані, Кот-д’Івуарі, Демократичній Республіці Конго та ін.

Попри продовження бойових дій на Сході нашої держави, Україна й надалі дотримується міжнародних зобов’язань щодо участі в миротворчих операціях ООН. У 2016 році було здійснено три ротації національних контингентів (Конго, Ліберія, Косово), у 2018 році – понад 300 військовослужбовців Збройних Сил України беруть участь у 9-ти міжнародних операціях із підтримання миру та безпеки у різних місцях збройних конфліктів нашої планети.


З метою вшанування мужності і звитяги, зразкового виконання службових обов’язків, вірності присязі учасників миротворчих операцій та забезпечення збереження пам’яті героїв-миротворців, які загинули під час виконання обов’язків у складі миротворчого контингенту та миротворчого персоналу у травні 2013 року Верховна Рада України ухвалила постанову №292-VII «Про встановлення Дня українських миротворців» з подальшим відзначенням його на державному рівні. 


В Україні національне свято відзначають 15 липня, у день висадки першої української миротворчої місії, а міжнародним днем миротворців Організації Об’єднаних Націй  (згідно з рішенням Генасамблеї ООН від 11 грудня 2002 рокувстановлено 29 травня.  
Більше інформації про участь українського  контингенту в миротворчих операціях ви знайдете у  фондах Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Тараса Шевченка, 63).

Використано:
В Україні вітають миротворців та чекають місії на Донбасі [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу : https://www.bbc.com/ukrainian/features-44837128/ . – Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 14.07.18.
В Україні вперше відзначається День миротворців [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу : https://www.unian.ua/politics/811585-vpershe-vidznachaetsya-den-mirotvortsiv.htm1. - Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 14.07.2018.
Понзель М.Г. «Блакитні шоломи» : що треба знати про миротворчі місії ООН [Електронний ресурс] / М.Г.Понзель. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://protokol.com.ua/ru/blakitni_sholomi_shcho_treba_znati_pro_mirotvorchi_misii_oon/. – Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 14.07.18.
Рощенко О. Українські миротворці діють у 9 міжнародних операціях у світі [Електронний ресурс] / Оксана Рощенка. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/news/2017/05/29/7145282/. – Загол. З екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 14.07.2018.






пʼятниця, 13 липня 2018 р.

ЛАДЯ МОГИЛЯНСЬКА. ОБІРВАНІ СТРУНИ ЖИТТЯ




ЛІДІЯ
МИХАЙЛІВНА
МОГИЛЯНСЬКА
(1899 - 1937)


Ладя (Лада, Лідія) Могилянська народилася 6 листопада 1899 р. в Чернігові в сім’ї журналіста, перекладача, письменника Михайла Михайловича Могилянського, відомого під псевдомімом Петро Чубський.

Писати вірші Ладя почала ще навчаючись у жіночій гімназії. У 1919 р. журнал «Просвіта», що видавався в Чернігові, вперше опублікував підбірку поезій молодої авторки. Згодом були публікації в інших виданнях, журналах «Нова генерація», «Життя та революція», «Червоний Шлях», «Заря» та ін. Відтоді її вірші набули популярності, саму Ладю визнали майстринею ліричної поезії, а її твори декларували, занотовували в зошити, вчили напам’ять і освідчувалися ними в коханні.

Закінчила 2 курси Чернігівського інституту народної освіти, працювала в комісії з вивчення історичних пам’яток Чернігівщини при губернському відділі народної освіти, збирала місцевий фольклор.

Однак до кінця 20-х ХХ ст. дівчина зневірилась в комуністичній владі. Ладі і її батьку, Михайлу Михайловичу, заборонили друкуватись. А з середині 20-х Ладю виключили з літературного об’єднання «Плуг» за те, що насмілилась друкуватись за кордоном, в журналах Галичини.

Перший арест Ладі відбувся в 1929 р. на Чернігівщині. Офіційне обвинувачення звучало як „приналежність до контрреволюційної організації дворянства”. Безпосереднім приводом до арешту Ладі стало розповсюдження статті студента Київського художнього інституту Олега Гаменецького, присвяченої жорстоким методам колективізації по селах. Цього було достатньо, щоб почалась так звана «чернігівська справа», спрямована проти української інтелігенції. По цій справі зі стандартними звинуваченнями в «антирадянській діяльності» в Чернігові і Києві були засуждені і доправлені на «Біломорканал» 170 осіб. Ладю було засуждено на десять років.

Умовне звільнення прийшло несподівано. Коли на будівництві каналу почалася величезна пожежа, адміністрація пообіцяла дострокове звільнення сміливцям, що будуть гасити полум’я. Ладя опинилась серед них і вижила у пожежі. Вона дістала статусу «вільнонайманої», і жила вже не за колючим дротом. З «Біломорканалу» вона перейшла на інше «будівництво сталінських п’ятиліток» – канал «Москва-Волга».

Навіть в тих умовах поетеса не полишала літературної творчості, друкувалась в табірному журналі, і ще в кількох виданнях.

У 1935 р. журнал «Огонёк» (Москва) в одній зі своїх публікаций, де йшла мова про «благодійний вплив будівельної стихії на перевиховання ув’язнених», серед інших згадував ім’я Ладі Могилянської, яка на той час навіть була прийнята до Союзу письменників СССР.

15 травня 1936 г. Ладю Михайлівну знову було заарештовано. На цей раз вона потрапила на Соловецькі острови. З ГУЛАГу вже не повернулася.
6 липня 1937 року Ладю Могилянську разом з чоловіком і братом Дмитром було розстріляно. Реабілітація до неї прийшла через 20 років після смерті, у 1957 році. 

Дізнатися більше про життєвий і творчий шлях відомої чернігівки Ладі Могилянської запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Т.Шевченка, 63).



вівторок, 10 липня 2018 р.

ЛЕВКО ЛУК'ЯНЕНКО: ПРО СЕБЕ І УКРАЇНУ


ЛЕВКО
ГРИГОРОВИЧ
ЛУК’ЯНЕНКО
(1928 - 2018)


Видатний діяч українського національного руху, дисидент, політик, юрист, письменник, співзасновник Української Гельсінської Групи (УГГ), голова Української Гельсінської Спілки (УГС), співавтор «Акту про Незалежність України», Герой України, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка.
        
        КРАЩІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ЛЕВКА ЛУК’ЯНЕНКА

У 20 років я дав обітницю неба – здобути Україні волю.

Я козацького роду. А козаки завжди боролися проти загарбників.

Якщо в твоїй країні щось погано, то не тікати з неї треба, а треба боротися, щоб у ній стало краще.

Я є трохи істориком, трохи — філософом, тому чудово розумію, що, перебуваючи 340 років під окупацією чужої і жорстокої російської влади, українська нація багато чого втратила. 
За роки просто неможливо подолати всі наслідки антиукраїнської діяльності. Трансформаційні процеси, які відбуваються зараз, є закономірними. Звісно, хотілося б, щоб ми швидше піднімалися, відроджували свою мову, культуру, традиції, але цей процес не є швидкоплинним. Для того, щоб людина здобула атестат зрілості, їй потрібно вчитися 11 років. Для того ж, щоб змінити людський світогляд, необхідно набагато більше часу. Україна природно рухається до свого поступового відродження.

Завдання молодої інтелігенції – бути активними у теперішньому політичному і громадському житті. Є крайнощі. Є люди, які закликають до зброї, зробити якийсь державний переворот і замінити владу, наставити когось іншого. Але розумніші люди їх стримують, тому що підняти зброю легко, важко потім зупинитися. Політика вимагає політичної боротьби. Само не зробиться ніщо. Якщо нація хоче, щоб були зміни, вона мусить працювати, вона мусить боротися. Я знаю, що це можна зробити.

Всі імперії рано чи пізно розвалюються. Така доля, тим більше, не може оминути Росію. З давніх давен ця держава формувалася войовничим народом, об'єднаним не на традиційній для Європи племінній основі, як, наприклад, українці, а на такій собі мисливській ідеї. Вони не думали, як облаштувати свою територію, де зорати й посіяти, а лише про те, що і де вполювати, де захопити нові землі.

Війна із Московією – це необхідна умова , і ми маємо боротися, бо тільки поборовши Москву, Україна стане по-справжньому незалежною. У цьому відношенні – великі плюси, тому що вперше за багато століть Україна не має багато ворогів. Україна має тільки одного ворога, а багато держав нас підтримує.
Українцям важко повернутися до своїх духовних цінностей, до своєї української національної ідеї. Після Революції Гідності цей процес почався і швидко його не зробиш. Але, безперечно, його вже почали.

Перше, нам прищепили психологію слухняності: що сказав начальник, от то і є, ти не маєш права висовуватися. Друге, відсутність історичних знань, відсутність патріотизму. Довели українців різними способами – московською пропагандою, агітацією у підручниках, і чорною пропагандою – це коли по трамваях, по автобусах ходять тітоньки такі різні й кажуть: “А какая разница какой национальности? Лишь бы человек был хороший”. В людському відношенні це може й правильно. Але мова про те, що із всіх українців хотіли зробити росіян і видумали теорію “савєтскіх чєлавєкав”. Така тотальна ідеологічна обробка була спрямована на те, щоб убити в українців свідомість, що вони українці. А хто був упертий , тому знаходили місце у Сибіру.

У рабів нюх на зиск, а ми захищаємо свою державу.

Історія допомагає зрозуміти: хто за Україну, а хто проти неї, хто прагне добра Україні, а хто наживається на пограбуванні її народу.

Путін, сам того не усвідомлюючи, розбудив і згуртував українське суспільство.

Національна свобода – то найвища цінність, яка є в світі взагалі, дорожчого немає нічого.

Свідомість людей поступово покращується, тому що свобода читати, свобода писати, свобода говорити все-таки збільшує кількість людей, які знають історію України і люблять Україну, і готові за неї боротися. По-друге, кожного року відмирає пласт носіїв антиукраїнської ідеології. Кожного року народжується пласт людей, для яких незалежність – це природне явище.

Ми не можемо знати наперед своїх кроків, але коли ви боретеся за справедливу і моральну річ, то це дає підтримку духовну. Я підняв синьо-жовтий прапор боротьби і я маю пронести його стільки, скільки зможу, до самої смерті. А потім його підхопить хтось наступний і понесе далі. Який я у цьому ланцюгу — не має значення.

 Будьте сміливі, покладайтеся на долю і не бійтеся смерті. А найбільше любіть свій край, своїх батька й матір, любіть Україну. За парканом не сховатися. Особисте щастя і добробут можливі тільки в щасливій захищеній і шанованій Батьківщині.