неділя, 8 липня 2018 р.

СИМВОЛ НЕЗЛАМНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ


ЛЕВКО 
ГРИГОРОВИЧ
ЛУК'ЯНЕНКО
(1928 - 2018)


"Ми не можемо знати наперед своїх кроків, але коли ви боретеся за справедливу і моральну річ, то це дає підтримку духовну. Я підняв синьо-жовтий прапор боротьби і я маю пронести його стільки, скільки зможу, до самої смерті. А потім його підхопить хтось наступний і понесе далі. Який я у цьому ланцюгу — не має значення."
                                                                Левко Лук’яненко

Левко Григорович Лук'яненко  – видатний діяч українського національного руху, політик, юрист, письменник, співзасновник Української Гельсінської Групи (УГГ), голова Української Гельсінської Спілки (УГС), автор «Акту про Незалежність України», Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.

Народився майбутній політик 24 серпня 1928 року у селі Хрипівка Городнянського району Чернігівської області  в селянській родині.

З юних літ Левко був свідком приничення українців і тому часто  замислювався над  причинами утисків та зневаги власного народу. Згодом почав  шукати відповіді на питання: Як позбутися національного поневолення? Ці роздуми спонукали його до думки,  що найважливе для людини - національні інтереси, тому й він, Левко Лук’яненко, зобов'язався присвятити своє життя боротьбі за вільну Україну.

15-річним хлопцем, Левко, після двотижневих військових навчань при Городнянському райвійськкоматі, потрапляє до Червоної Армії. Військова служба  юнака тривала дев'ять років (1944 - 1953 рр.): спочатку в Україні, потім    в Австрії, пізніше – на Кавказі. У 1950 році під час перебування у відпустці на малій батьківщині знову побачивши злиденних та принижених українців, вирішив:  прийшов його час розпочинати боротьбу за  вільну Україну.

В 1951 році Левко Лук’яненко вступає до комсомолу, потім лав Комуністичної партії, бо на той час щиро вважав, що з радянським режимом можна боротися у законний спосіб (в рамках самої системи). Після закінчення вечірньої офіцерської школи, стає студентом юридичного факультету Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова. Провадить активне громадське життя.

З 1958 року за розподілом розпочинає трудову діяльність штатним пропагандистом райкому партії в Рахівському районі Львівської області. Числені відрядження показали справжню картину українського села, створену радянською владою: господарів силоміць заганяли у колгоспи та руйнували їх міцні господарства.

Разом зі С.Віруном і В.Луцьківим створює підпільну Українську Робітничо-Селянську Спілку (УРСС), головна мета якої полягала у конституційному виході  України з Радянського Союзу. Незабаром знаходить однодумців І.Кандибу і О.Лібовича.

7 листопада 1960 року у Львові відбулася перша організаційна зустріч, на якій обговорювали програму дій. Наступної зустрічі, призначеної на 22 січня  не відбулося: напередодні 21 січня 1961 року були заарештовані активісти Іван Кандиба, Степан Вірун, Василь Луцьків, Олександр Лібович, Левко Лук’яненко.

Левка Лук’яненка виключають  з лав КПРС та засуджують за ст. 56 ч. і 64 КК УРСР за "зраду батьківщини і організаційну діяльність" до розстрілу.  Після 72-х денного перебування в камері смертників вирок замінено на 15 років таборів особливого режиму.

Покарання відбував у Мордовських таборах суворого режиму. Побувавши за півкроку до смерті, він не зрікся своїх переконань і далі провадив активну підпільну роботу, писав програми підпільних організацій, згуртовував навколо себе однодумців.

У 1966 році Мордовські табори наповнюються новою генерацією політв’язнів – шестидесятників,  які розпочинають активну боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства щодо утримання в’язнів. Левко Григорович є активним учасником цього протистояння.

10 грудня 1975 року, у Міжнародний день прав людини,  Левко Лук’яненко, разом з іншими політв’язнями, оголошує голодування. Цього ж дня його вивозять до Чернігівської тюрми, де й утримують до закінчення терміну ув’язнення.

Після звільнення у 1976 р.  Левко Григорович  залишається у Чернігові.  Зрозуміло, що влаштуватися йому на роботу за фахом було неможливо, тож працював електриком в Чернігівській дитячій лікарні.

У 1976 р. Левко Лук’яненко став одним з засновників Української суспільної групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Він виявляв неабияку громадську активність: звертався до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, щодо порушення права на еміграцію, виступав на захист незаконно засуджених, писав статті та нариси про «кривосуддя» на теренах Радянського Союзу.

12 грудня 1977 р. його знову арештовують за звинуваченням в "антирадянській агітації і пропаганді" та засуджують Чернігівським обласним судом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання. Покарання відбував в тих же Мордовських таборах суворого режиму.  Загальний "стаж" перебування у неволі - понад 26 років.

У березні 1988 року Левко Лук’яненко заочно обрано головою відновленої УГГ, яка діє як Українська Гельсінська Спілка (УГС).

Указом Президії Верховної Ради від 30 листопада 1988 року Левко Лук’яненко був помилуваний та звільнений із заслання.

На початку 1989 року Левко Григорович повертається в Україну

Від 1990-2007 р. чотири рази він обирався народним депутатом України.

Левко Лук’яненко  - автор Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 року. З травня 1992 року – почесний голова Української Республіканської партії (УРП).

З 1993 р. - Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді, але через незгоду з політикою Уряду України подав у відставку та повернувся до України. З листопада 1993 по червень 1994 року – голова передвиборного демократичного об’єднання «Україна». 

Указом Президента України Віктора Ющенка № 665/2005 від 19 квітня 2005 року «за незламну волю, громадянську мужність і самовідданість у відстоюванні ідеалів свободи і демократії, визначний особистий внесок у становлення і розвиток незалежної Української держави» народному депутату України Левку Григоровичу Лук’яненку присвоєно звання Героя України.

Левко Лук'яненко - автор книг: «Що далі?» (1989), «Сповідь у камері смертників» (1991), «За Україну, за її волю…» (1991), «Вірую в Бога і в Україну» (1991), «Не дам загинуть Україні!» (1994), «Народження нової ери» (1997), «У Країні кленового листка» (1998), «Національна ідея і національна воля» (2008), «Незнищенність» (2008), «Де ти, доле України?» (2011), п’ятитомника “З часів неволі» (2005-2013) та численних статей.

7 липня 2018 року в Києві після тривалої хвороби зупинилося серце видатного сина України Левка Лук'яненка.

В історії України і наших серцях Левко Григорович залишиться самовідданим і наполегливим  борцем за вільну та незалежну Україну, свободу, демократію та справедливість. Як для сучасників, так і для прийдешніх поколінь, уродженець Чернігівського краю Левко Григорович Лук’яненко завжди є і буде прикладом незламності українського духу.   

Всіх, хто цікавиться шляхом життя і боротьби видатного українця Левка Лук'яненка запрошуємо до фондів Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул.Т.Шевченка, 63).


Рекомендована література: 


Загорулько С. Українці у катівнях совдепії / С.Загорулько // Молодь України. - 2018. - 15 черв. - С.10
Наведені біографії українців, які вистояли в боротьбі з радянською репресивною системою і є прикладами незламності українського духу -  Надії Суровцевої, Юрія Литвина, Василя Стуса, Левка Лук'яненка.  

Ковалець Я. Левко Лук'яненко і правота великої події : до Дня пам'яті жертв голодомору в Україні / Я.Ковалець // Деснянська правда. - 2013. – 21 листоп. – С.5

Ковальова А. Левко Лук'яненко - Шевченківський лауреат / А.Ковальова  // Гарт. - 2016. - 10 берез. - С. 10

Лук'яненко Л. Вірую в бога і в Україну / Л.Лук'яненко . - К, 1991. - 320
с.

Лук'яненко Л. На грані двох епох. Проголошення незалежності України : фрагмент спогадів / Л.Лук’яненко// Літературна Україна. - 2011. - 25 серп. - С. 4-5

Лук'яненко Л.  Національна ідея і національна воля / Л.Лук'яненко. - К: МАУП, 2003. – 288 с.

Лукяненко Л. Не дам загинуть Україні / Л.Лукяненко. - К: Софія, 1994. – 512 с.

Лук'яненко Л. Незнищенність / Л.Лук'яненко .  - К: МАУП, 2004. – 86 с.

Лук'яненко Л. Сповідь у камері смертників / Л.Лук'яненко. - К, 1991. – 126 с.

Шевчук Ю. "Коли я сидів у концтаборі, не думав, що Україна опиниться у таких тяжких умовах" / Ю.Шевчук / розмова з Левком Лук'яненком // Голос України. - 2016. - 16 лип. - С. 6

Шевчук Ю. "Сьогоднішні події - продовження боротьби" / Ю.Шевчук // Голос України. - 2016. - 23 серп.  - С. 4-5
Наведено спогади Левка Лук'яненка, українського дисидента, громадського діяча і політика, про подробиці подій у Верховній Раді напередодні проголошення Незалежності та думки щодо сучасного розвитку подій.

Щасливе число "тринадцять"   // Літературна Україна. - 2015. - 1 жовт. - С. 1, 5
Про видання творів Левка Лук'яненка у ХІІІ т. Подано коментар автора щодо тематики зібрання.
   

Немає коментарів:

Дописати коментар