четвер, 4 липня 2019 р.

Загинув на передовій



Олександр
Геннадійович
Шик
(1981 - 2014)


Народився 1 липня 1981 року в Чернігові. Рано втратив матір, зростав з вітчимом.

Закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 29.
Працював у Чернігові
будівельником.

Призваний до Збройних сил України в березні 2014 року. Старший сержант, навідник-оператор танка 1-ї окремої танкової бригади.
Брав участь в Антитерористичній операції.

Загинув 4 вересня 2014 року
від осколкового ураження під час обстрілу з РСЗВ «Смерч»  біля села Дмитрівка Новоайдарського району Луганської області. Побратими згадують про Олександра як справжнього патріота, надійного товариша, веселу і життєрадісну людину.

Похований 10 вересня 2014 року в Чернігові
на кладовище «Яцево».

Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

В пам’ять про Олександра Шика у грудні 2015 року на будівлі Чернігівської загальноосвітньої школи № 29 встановлена меморіальна дошка. На честь Олександра Шика та загиблих воїнів 1-ї танкової Сіверської бригади в 2017 році в містечку Гончарівське встановлений меморіальний знак.


Вічна слава і пам'ять Героям України! 


четвер, 27 червня 2019 р.

Людина з Великої літери




Сергій
Ілліч
Богдан
(1933 – 2016)


Народився Сергій Богдан 12 червня 1933 у с. Мала Кошелівка Ніжинського району.
 Рано втратив матір, тому певно згодом, свідомо обрав  професію лікаря. З дитинства прагнув бути якомога кориснішим своїй Батьківщині: відмінно навчався, після закінчення семирічки вступив до Чернігівської фельдшерської школи (нині медичний коледж), потім його прийняли як відмінника, без вступних іспитів до Київського медичного інституту ім. О.О.Богомольця.

Після закінчення медінституту молодий акушер-гінеколог працював у Тернопільській області. На рідну  Чернігівщину повернувся у 1960 році, спочатку працював у обласному відділі охорони здоров’я, згодом на посаді головного лікаря Чернігівського міського пологового будинку (1963-1996).  

За роки неперервної роботи Сергій Ілліч Богдан показав себе як справжній  професіонал своєї справи, наділений сильними лідерськими якостями, а підтримка колективу стала підтвердженням поваги до нього як до керівника і наставника.

Всі свої життєві сили він докладав до розвитку акушерсько-гінекологічної допомоги в Чернігівській області.  За час перебування Сергія Ілліча на посаді головного лікаря  було добудовано господарський корпус Чернігівського пологового будинку, жіночу консультацію, оснащено необхідним сучасним обладнанням, зокрема апаратом ультразвукової діагностики, проводилися лапароскопічні операції, велася співпраця з науковцями Київського інституту  педіатрії, акушерства і гінекології ім. П.Буйка.

Згодом Чернігівський пологовий будинок  визнано кращим в Україні, а Сергію Богдану за багаторічну сумлінну працю і вагомі трудові досягнення присвоєно звання «Заслужений лікар України»  (1992 р.).

Сергій Ілліч займав активну громадську позицію і неодноразово обирався депутатом міської, обласної ради, де допомагав вирішувати нагальні питання охорони здоров’я та соціального забезпечення.

Попри зайнятість завжди знаходив час для творчості: складав вірші, писав оповідання. Його твори друкувалися в обласних та всеукраїнських газетах і журналах. У 2007 році вийшла друком його збірка віршів та оповідань «Що совість вишила», яка містить ліричні та патріотичні твори автора, драматичні та гостросюжетні оповідання. Своєю творчістю він спрямовував українців любити рідну землю, українську пісню, шанувати українське слово, поважати земляків.

Кілька років він очолював товариство «Просвіта» і багато робив для того, щоб чернігівці більше цікавилися українською історією і літературою та долучалися до рідної культури.

Відійшов у вічність Сергій Ілліч восени 2016 року.

У 2018 року Сергій Богдан отримав звання «Почесний громадянин Чернігова» (посмертно).

Ознайомитися з життєписами видатних особистостей, які уславили Чернігіщину запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вулиця Тараса Шевченка, 63).




середа, 26 червня 2019 р.

Відпочиваємо безпечно!



Вода – чудодійний засіб оздоровлення організму, тож купання дарує людині фізичне і моральне задоволення, допомагає позбутися стресів. Однак, на жаль, для декого відпочинок біля води закінчується трагедією. Тому час поговорити про правила поводження людей на водоймах, аби відпочинок приносив лише радість.

Потрібно завжди пам’ятати:

головними умовами безпеки є правильний вибір та обладнання місць для купання;

навчання дорослих та дітей плаванню;

суворе дотримання правил поведінки під час купання та катання на плавзасобах;

постійний контроль за дітьми.

Майте на увазі, що безпечніше відпочивати на воді світлого часу доби. Купатися можна за спокійної безвітряної погоди, коли температура води не менша за +18, а повітря – не нижча за +24.

не купатися в незнайомих для вас місцях, уникати води із швидкою течією,

не заходити у воду напідпитку, ніколи не плавати наодинці, особливо якщо не впевнені у своїх силах.
якщо купаєтеся на «дикому» пляжі чи в малознайомому місці, не пірнайте з берега, гірки, дерева.

у воду треба входити неспішно, обережно пробуючи дно ногою; купатися краще там, де є рятувальні служби;

особливо стежте за дітьми: їхня поведінка у воді непередбачувана;
до плавок треба прикріпляти шпильку: якщо далеко від берега судома зведе руку чи ногу, укол шпилькою допоможе відновити еластичність м’язів.

утримуйтеся від далеких запливів: переохолодження  - головна причина трагічних випадків. На рівнинних річках є багато ям і вирів. Вони можуть трапитися біля піщаних кіс, під берегом, де особливо люблять купатися діти;

під час купання зважати на особливості гірських річок, адже вони мають стрімку течію, що може збити з ніг. Водночас дно і береги таких річок кам’янисті, тому можна дістати важкі травми під час падіння. Можна впасти, послизнувшись на мокрому й слизькому камені, коли тільки входиш у воду;

на морі завжди зважати на хвилі, що можуть перевернути людину. Не намагайтеся плисти проти хвилі. Варто бути обережним біля водорізів. Не пірнайте з них, бо можна впасти – вони дуже слизькі від водоростей. Не запливайте за буйки! Великою бідою може обернутися пірнання на мілководді чи в незнайомих місцях. У таких випадках можливі травми шийного відділу хребта з пошкодженнях спинного мозку;

якщо човен перевернувся, головне не розгубитися. Навіть після перекидання він ще певний час тримається на воді, отже, треба зберігати спокій і до прибуття рятувальників триматися за човен, штовхаючи його до берега. Той, хто вміє добре плавати, передусім має допомогти тому, хто не вміє, підтримувати його на плаву. Рятувати треба спочатку одного потопельника, а потім другого, допомогти вплав одночасно кільком людям неможливо. Під час катання дітей необхідна присутність дорослого в кожному човні. Він має вміти керувати судном, добре плавати, знати прийоми надання невідкладної допомоги постраждалим на воді.

Основною причиною загибелі людей на воді є страх. У більшості випадків тонуть люди, котрі вміють плавати й самовпевнено запливають далеко від берега. Там вони можуть потрапити в потік холодної води. Тоді ноги починають зводити судоми. У цій ситуації головне не злякатися, а зануритися у воду й рукою сильно потягти на себе ступню за великий палець.


Бережіть себе! Щоб відпочинок був безпечним для вас і ваших дітей, дотримуйтеся вищенаведених порад!

Дізнатися більше про правила безпечного відпочинку, зокрема біля водойм запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва, що знаходиться за адресою вулиця Тараса Шевченка, 63 (біля стадіону ім.Гагаріна).

Джерела:

Будьте в безпеці на воді! // Пенсійний кур’єр. - 2018. -1 черв. - С.12.

Суслик З. Як уникнути негараздів при відпочинку на воді / З.Суслик  / розмов. Я.Шлапак  // Демократична Україна. - 2014. - 20 черв. - С.14.



вівторок, 25 червня 2019 р.

Мужній захисник України

Микола
Сергійович
Дегтяр
(1990 - 2016)


Так, я люблю Україну!
                            Микола Дегтяр

Народився 5 квітня 1990 року у селі Рокитне Бобровицького району Чернігівської області.

У 2007 році закінчив Пісківську ЗОШ І-ІІІ ступенів імені П.Г.Тичини. Потім було навчання в Броварському професійному ліцеї на професію «рихтувальника кузовів автомобілів, електрогазозварника» та робота механіком на СТО в м. Бровари.

Протягом 2008 - 2010 років проходив строкову військову службу в Ужгороді, у 15-му гірсько-піхотному батальйоні.

Після закінчення служби працював у «Київтранспарксервіс»  паркувальником і навчався на  заочному відділенні Київського національного університету технологій та дизайну за спеціальністю «фахівець у галузі легкої промисловості».

Учасник подій Євромайдану. До лав Збройних сил України мобілізований у квітні 2015 року Бобровицько-Носівським об’єднаним районним комісаріатом як доброволець. У січні 2016 року Микола здобув ступінь бакалавра.

Старший солдат, старший стрілець-кулеметник. У зоні АТО служив у складі 11-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Член Цивільного корпусу «Азов».

Загинув 22 червня 2016 року від чисельних поранень внаслідок мінометного обстрілу поблизу села Троїцьке Попаснянського району Луганської області.

Похований 24 червня 2016 року у рідному селі.

Указом Президента України № 330 від 11 серпня 2016 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).


Використано:

Пішов у безсмертя



Віталій
Анатолійович
Гирич
(1978 - 2015)

Перед іконою я стану на коліна,
Воскову свічку тихо запалю
І помолюсь за рідну Україну,
За тих солдатів,
Що полягли в жорстокому бою.
Л.Удіванова

Народився 23 червня 1978 року у м.Корюківка Чернігівської області.

У 1993 році закінчив Корюківську загальноосвітню школу № 2, у 1995 році – Корюківську загальноосвітню школу № 3.
 

Працював верстатником у ТОВ “Ванеса” (Корюківка).

Призваний до Збройних сил України у квітні 2014 року. Солдат, гранатометник 13-го окремого мотопіхотного батальйону 1-ї окремої танкової бригади.

Пройшов навчання на полігоні в одній з військових частин Чернігівщини, по тому потрапив до зони бойових дій. Перебував у «гарячих точках» Донецької і Луганської областей, брав участь в десятках боїв проти терористичних угруповувань.
14 лютого 2015-го зазнав смертельного осколкового поранення в шию — під час артилерійського обстрілу у селищі Луганське Бахмутського (Артемівського) району Донецької області.

Похований 18 лютого 2015 року в селі Трудовик Корюківського району.
Родина осиротіла... Батьки втратили сина, дружина - чоловіка, син - батька. 
Указом Президента України № 103 від 21 березня 2016 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України” нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

В пам’ять про Віталія Гирича в серпні 2016 року на будівлі Корюківської гімназії встановлена меморіальна дошка. Ім’я Віталія Гирича викарбуване на меморіалі, в Парку Пам’яті
у Корюківці.



понеділок, 24 червня 2019 р.

Ніхто не забутий, ніщо не забуте!


Народ, осяяний
Історичною пам’яттю, -
Нездолений. Ми
Мусимо знати і не
Забувати ціну війни і перемоги.
                          І.Гончаренко


Щороку 22 червня український народ вшановує пам'ять мільйонів, життя яких обірвала Друга світова війна (1939 -1945) - найкривавіший глобальний конфлікт, у ході якого загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей.

22 червня 1941 року нацистська Німеччина напала на Радянський Союз,  до складу якого на той час, входила Україна. Горем і болем вона увірвалась в кожну українську домівку, кривавою лінією пройшла через кожне серце, кожну долю. За кілька місяців бойових дій територія України була повністю завойована, а мільйони громадян опинилися в окупації. У боях за визволення від німецько-фашистських загарбників та під час окупації загинув кожен п’ятий українець. 

Сьогодні наш священний обов’язок - навіки зберегти пам'ять про тих, хто відстояв перемогу в цій жахливій війні, тих, хто став жертвою смертельних жорен нацизму.

До Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв Другої світової війни в Україні у Чернігівській обласній бібліотеці для юнацтва (вул. Тараса Шевченка, 63) експонується виставка документальної літератури «Війна пройшла по їхніх долях», яка діє з 20 до 30 червня 2019 року у читальній залі бібліотеки.

Представлені на виставці видання висвітлюють  трагічні сторінки України часів окупації, зокрема Чернігівщини, вигнання німецьких окупантів  з України, героїчне звільнення народів Європи від фашистського панування і розгрому гітлерівських військ. Рекомендуємо ознайомитися з джерелами, що містять життєписи людей, які пройшли крізь горнило Другої світової війни і донині, є прикладами істинної мужності та патріотизму для сучасників.

Вічна пам’ять загиблим. Честь і слава живим героям!  

четвер, 23 травня 2019 р.

Маестро Микола Сукач






Мета мого життя – в служінні музиці
             Микола Сукач, диригент
заслужений діяч мистецтв України
  

25 травня 1946 року, у мальовничому Чернігові народився хлопчик, якому судилося своїм щедрим талантом уславили наше місто. Дитину назвали Миколою, що в перекладі з грецької означає «переможець народів». Батьки мріяли про щасливу долю для своєї дитини, та певно, й не сподівалися, що їх син здобуде славу почесного містянина та завоює серця меломанів з усього світу.  

Дитячі роки  Миколи минули на прекрасних чернігівських вулицях, поблизу овіяного містикою Древнього Валу. Юнак зростав в атмосфері любові і турботи, взаємоповаги і взаєморозуміння, тож від батьків у спадок йому передалися відповідальність, щирість, схильність до компромісів. Батьки прищепили сину любов до рідного дому, повагу до людей, працелюбство, честь і гідність, вміння бути вдячним.

Захоплення музикою до митця прийшло з дитинства. Як згадує Микола Васильович, з юних літ він був «зачарований у спів Бориса Гмирі, що чув з телевізора, а симфонічний оркестр полюбив завдяки твору композитора Хосе Флореса «Пісня півника», який часто звучав по радіо». Його батько товаришував із викладачем з класу баяну, тож вибору у хлопця не було: з 11 років Микола почав навчатися гри на баяні.

У 1966 році закінчив Чернігівське музичне училище (нині Чернігівський музичний коледж імені Л.Ревуцького) із класу баяну. У 15-річному віці, коли ще навчався на 2 курсі музичного училища, зіграв свої перші концерти. Попри захопленість музикою, завжди знаходив час займатися спортом, любив грати у футбол та баскетбол.

Після закінчення училища вступив до Харківської консерваторії (нині Харківський національний університет мистецтв), куди талановитого юнака  прийняли  одразу на другий курс навчання. Потрапив у клас до фантастичного баяніста і композитора Володимира Подгорного, який став творчим наставником юнака. Саме тоді Микола почав мріяти про оркестр. Особливе місце у формуванні майбутнього диригента як фахівця посів професор Костянтин Дорошенко, який допоміг Миколі Сукачу сформувати свій метод диригентського мислення.

Після закінчення консерваторії Микола повернувся до Чернігова, працював у музичному училищі диригентом симфонічного оркестру. Невдовзі був призваний до лав Радянської армії, проходив службу  у Чернігівській десантній дивізії, яка дислокувалася у Пскові. Служба в нелегких умовах загартувала дух Миколи і, за його  словами «навчила перемагати страх».

Після демобілізації він повернувся до Чернігова.  Тривалий час працював викладачем Чернігівського музичного училища, керував ор­кестрами: симфонічними  та народних інструментів Чернігівського музичного учили­ща, був диригентом камерного оркестру Чернігівської обласної філармонії, працював в організації «Союзконцерт», багато гастролював.

Коли Україна здобула незалежність, з’явилася можливість на базі камерного оркестру Чернігівської філармонії створити симфонічний. Тож невдовзі, у 1999 році, у Чернігові було засновано симфонічний оркестр «Філармонія». Микола Сукач, який доклав неабияких зусиль до створення цього колективу, очолив його і відтоді є незмінним художнім керівником та головним диригентом оркестру.

Перший концерт «Філармонії» відбувся у Чернігові – оркестр виступав з Національною хоровою капелою «Думка» на річниці Чорнобильської трагедії, де виконували «Реквієм» Моцарта. Невдовзі, у квітні 1999 року, чернігівський оркестр виступив у Києві на звіті Чернігівщини в палаці «Україна»,  а за два роки поїхав на перші закордонні гастролі до Хорватії.

З метою зростання оркестру Микола Сукач «розробив своєрідну програму, як за кілька років поставити оркестр на ноги і досягти доброго рівня». На початку існування «Філармонії» Микола Васильович запрошував у Чернігів грати до оркестру  найкращих музикантів – своїх друзів, серед яких були  майстри світового рівня: піаністи Микола Сук, Вадим Руденко, Микола Луганський, Борис Березовський, віолончеліст Олександр Князєв, скрипалі Саяк Шодзі та Ерік Шуман.  Молоді музиканти поряд з відомими колегами вчилися та набували досвіду.


Понад 300 музикантів із 27 країн світу грали з «Філармонією» і завдяки такій співпраці оркестр виконав величезну кількість знакових творів і здобув популярність у прихильників класичної музики. У диригентському доробку Миколи Сукача – симфонії Гайдна, Моцарта, Брукнера, Малера, симфонії Бетховена, Брамса, Шуберта, Шумана, Чайковського, Рахманінова та багато інших творів.

Особливе місце в репертуарі оркестру займає творчий доробок Сергія Борткевича, українського композитора, ім’я якого тривалий час замовчувалось. Саме Микола Сукач розпочав відроджувати творчість «українського Рахманінова» і популяризувати його музичні твори, а чернігівський оркестр став першим, який виконав усі симфонічні твори Борткевича.

Нещодавно Микола Васильович постав у новій для нього ролі письменника: маестро презентував дебютну книгу про життя і творчість українського композитора «Сергій Борткевич: партитура життя». Видання цінне тим, що є першим дослідженням  життя і творчості забутого музиканта. За відродження творчості Сергія Борткевича та повернення широкому загалу меломанів його музичних творів Миколу Сукача двічі номіновано на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка.

Микола Васильович є засновником та художнім керівником Міжнародного фестивалю класичної музики «Сіверські музичні вечори», започаткованого у 2000 році. Фестиваль проходить у Чернігові та добре відомий в Україні й далеко за її межами. Майже два десятиріччя музичний форум відкриває нові імена музикантів, що сприяє зміцненню міжнародних культурних зв’язків.  Пропагує музичні традиції, насамперед серед молоді, яку виховує на кращих зразках світового та національного музичного мистецтва.



Діяльність Миколи Сукача у справі духовного розвитку українців важко переоцінити. За вагомий особистий внесок у примноження національних духовних надбань і розвиток культурно-мистецької спадщини України у 2006 році митцю присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України.

За внесок в розвиток музичної культури Чернігова маестро надано звання Почесного громадянина міста Чернігова. Завдяки невтомній творчій діяльності Миколи Васильовича Сукача, чернігівці і гості міста мають змогу насолоджуватися справжнім музичним мистецтвом у виконанні академічного симфонічного оркестру «Філармонія», одного з найкращих оркестрів  України.

Дізнатися більше про життєвий і творчий шлях Миколи Сукача, видатного музичного діяча, диригента зі світовим ім'ям, уродженця Чернігова запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вулиця Тараса Шевченка, 63).

Висловлювання  Миколи Васильовича Сукача з інтерв'ю різних років:

Це школа життя, яка, чесно кажучи,  дуже допомогла мені згодом. Відтоді я «вимірюю» людину лише за однією ознакою – її здатністю переборювати природний страх. Часто згадую легендарного Андрія Сахарова, в якого страху за власне життя просто не було… Адже що розумніша людина, то вищий рівень страху. Відсутність страху, який заклала в мене армія, тепер допомагає мені виступати на будь-якій сцені з будь-якою програмою. Є хвилювання, піднесення, адреналін, а страху – немає!

Не кожен чудовий соліст здатен стати часткою чіткого злагодженого організму, яким є симфонічний оркестр. 60% роботи оркестрового музиканта полягає в тому, щоб слухати, і тільки 40%, щоб грати. От, оці засади – головні.

Мало просто робити свою справу чисто та технологічно, музику потрібно відчувати.

Баян – це оркестр в мініатюрі. Баяністи добре розуміють природу природу звука. Якщо вмієш грати на цьому інструменті, то потім неважко працювати зі струнними та духовими.

Мене тішить, що на фестиваль до Чернігова збираються першорядні виконавці у усього світу. Справа в тому, що я не можу жити в жодному іншому місті, крім Чернігова. Я народився тут, в центрі, неподалік Валу. Коли повертаюся додому, то при в’їзді в місто щоразу шалено калатає серце. Мабуть, це запрограмоване на генетичному рівні. 

Творча людина має ставити собі табу. Щоб досягти певної мети, треба щось відкидати, чимось жертвувати.

Диригент — це професія другої половини життя, коли приходить досвід, професійна мудрість, мудрість почуттів. Людина вже реалізувалася, і для неї матеріальні цінності відходять на задній план, а духовні — наперед…


Для мене важливіший той світ музики, в якому я живу, він дивовижний, поряд із ним багато чого стає другорядним.

Рекомендовані і використані джерела:

Бентя Ю. Симфонический транзит : руководитель Черниговського оркестра «Филармония» Н.Сукач отметил 65-летие в Киеве / Юлия Бентя // День. – 2011. – 24 мая. – С.2.

Гаврик В. Осінні вечори під класичні мелодії / Вікторія Гаврик // Деснянська правда. – 2014. – 30 жовт. – С.7.

Добрынина Л. И все же музика звучит… / Лариса Добрынина // Деснянка. – 2013. – 10 жовт.

Добрынина Л. Николай Сукач : о музыке вообще и фестивале в частности  / Лариса Добрынина // Гарт. – 2014. – 6 листоп. – С.9.

Євтушенко В. І. це усе про нього : до 60-річчя Миколи Сукача, диригента симфонічного оркестру «Філармонія» , заслуженого діяча мистецтва України // Гарт. – 2006. – 25 трав. – С.2.

Ковальова А. Микола Сукач : «Мета мого життя – в служінні музиці» / Аліна Ковальова // Гарт. – 2016. – 26 трав. – С.10.

Кузьміна Т. Літня музична академія / Тетяна Кузьміна //Деснянська правда. -  2012. – 12 лип. – С.12.

Лобановська В. За дві години до відпустки / Віра Лобановська // Деснянська правда. – 2017. – 27 лип. – С.8.

Миколі Сукачу надано звання «Почесний громадян Чернігова» // Деснянка. – 2016. – 2 черв. – С.8.

На здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка 2007 року // Українське слово. – 2006. – Грудень (№52). – С.10.
Серед претендентів диригент з Чернігова – Микола Сукач.

Осташко І. «Сіверські вечори» знову в Чернігові [за участі закордонних музикантів] / Ірина Осташко //Деснянка. – 2016. – 10 берез. – С.16.

Соломаха О. Книга Миколи Сукача про Сергія Борткевича / О.Соломаха // Світ-інфо. – 2019. – 21 берез. – С.3.

Сонячне світло його музики // Чернігівські відомості. – 2011. – 18 трав.

Сукач М. «Мрію, щоб кожен концерт оркестранти не просто грали, а творили музику» : до 70-річчя відомого диригента / М.Сукач // День. – 2016. – 25 трав. – С.10.

Сукач М. Сергій Борткевич : партитура життя. Художньо-документальна мозаїка / М.В. Сукач. – Чернігів: Десна Поліграф, 2018. – 136 с.

Сукач М. Я потрібен саме в Чернігові : керівник симфонічного оркестру «Філармонія» перетворив рідне місто на музичну столицю України / Микола Сукач // День. – 2011. – 8-9 лип. – С.14.

Сукач Н. Познакомимся поближе / Н.Сукач // Семь дней. – 2005. – 13 июня. – С.3.
Художній керівник і головний диригент симфонічного оркестру «Філармонія» про себе, свою роботу, плани на майбутнє.

Тимощук О. Без червоних чобітків : на здобуття Національної премії України ім. Т.Шевченка / О.Тимощук // Слово Просвіти. – 2006. – Лютий (№7). – С.14.