неділя, 31 березня 2019 р.

З НЕБЕС ОХОРОНЯЄ УКРАЇНУ


РУСЛАН
АМІРОВ
(1992 - 2017)



Народився 31 березня 1992 року в містечку Сосниця Чернігівської області.

У 2007 році закінчив Сосницьку гімназію імені О.П. Довженка, продовжив навчання у Сосницькому професійному аграрному ліцеї за фахом “електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування”.

З травня 2015 року на контрактній службі у Збройних силах України. Солдат, кулеметник 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 23 квітня 2017 року у промзоні міста Авдіївка Донецької області.

Похований 25 квітня 2017 року в Сосниці.

Указом Президента України № 259 від 2 вересня 2017 року “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). 

У квітні 2018 року на честь Руслана Амірова на фасаді Сосницької гімназії імені О.П. Довженка встановлено меморіальну дошку. Одну з вулиць Сосниці названо іменем Руслана Амірова.
Сьогодні йому б було 27 років. Вічна шана Герою!


четвер, 28 березня 2019 р.

ЖИВ, ЩОБ ЗАЛИШИТИ СЛІД: ДО 380-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГЕТЬМАНА УКРАЇНИ ІВАНА МАЗЕПИ


                                                       
ІВАН
СТЕПАНОВИЧ
МАЗЕПА
(1639 - 1709)



 ,,…НЕ МОГЛА СТАРШИНА ПІДРАХУВАТИ ПОБОЖНИХ ПОЖЕРТВ ЯСНОВЕЛЬМОЖНОГО…"

20 березня 1639 року народився видатний гетьман України Іван Степанович Мазепа.

Іван Мазепа був відомою постаттю в тодішній Європі. Вихідець із козацького роду, він був високоосвіченою людиною.

Освіту отримав в Києво-Могилянській колегії, служив при дворі польського короля, відвідував Францію, Італію, Німеччину та добре володів польською, латинською, німецькою та італійською мовами, знав голландську, французьку, татарську мови. Був вмілим та досвідченим співбесідником, мав дар зачарувати та привабити співрозмовника. Добре володів пером, і навіть, писав вірші. людини виняткових дипломатичних та адміністративних здібностей
/
 Іван Степанович був визначним книголюбом і меценатом тогочасних видань, у своїй резиденції в Батурині мав власну добірну бібліотеку. Найбільшою підтримкою гетьмана користувалася наука та освіта, значну увагу він приділяв Києво-Могилянській колегії, яка за його участю набула статусу академії та  перетворилася в провідний освітній центр Східної Європи. Із усіх гетьманів Іван Мазепа був чи не найщедрішим покровителем церковного будівництва, який відрестував, побудував не менше 20 величних споруд.

З щедрим меценацтвом Івана Мазепи тісно пов’язаний розквіт та підйом Чернігова в кінці XVII-XVIII ст., перетворення його на на другий після Києва культурно-духовний центр в Гетьманщині.

Епіцентром уваги гетьмана в Чернігові був Борисоглібський монастир – резиденція чернігівських архієпископів. Гетьман надав 10000 золотих на розбудову кафедрального монастиря. Особливо він протегував чернігівському архієпископу Іоану Максимовичу, який за сприяння та фінансування гетьмана Іван Мазепи розпочав у кафедрі будівництво цілого комплексу приміщень.що складався з монастирської трапезної, дзвіниці та корпусу колегіуму.

Один з найстаріших навчальних закладів в Лівобережній Україні – Чернігівський колегіум – відкрився завдяки допомозі гетьмана. За щедрі пожертви викладачі та учні Чернігівського колегіуму піднесли гетьману книгу “Зерцало от писанія Божественнаго”, яка вийшла в 1705 р. в друкарні чернігівського Троїцько- Іллінського монастиря. В ній гетьман прославлявся за будівництво та прикрашання церков у Києві, меценацтво у Чернігові, військові справи.

На дзвіниці була влаштована закладна дошка, яка збереглася до нашого часу, з гербом Мазепи та записом про пожертвування гетьмана. Напис на закладній дошці свідчив: “Сей храм созданъ Божіим Благословеніемъ прещедримъ даяніемъ и іждивеніемъ от ясне Вельможнаго Пана Іоанна Мазепы славнаго войскъ Росийских Гетмана надтисяща всем сотомъ року здат начася, а в второмъ поспешествомъ Божимъ скончася”». Дзвіниця мала церкву, названу на честь патронального святого Івана Мазепи Іоана Предтечі: “Триумфальный знакъ каменный сооружити благоволилъ єси коліосъ, Дзвонницу, на ней же церковь Божественная под именемъ патрона Вельможности Вашой святого Иоанна Предтечи”. На кошти гетьмана був відлитий і дзвін для цієї дзвіниці: “…на вашом панском коліосе дзвонничномъ, кимvал (дзвін) доброгласенъ власным коштомъ Вашим Рейментарским соделанній.

Крім цього, Мазепа надав кафедральному Борисоглібському собору розкішні царські срібні ворота для іконостасу, виготовлені в м. Аугсбурзі (Німеччина) відомим ювеліром П. Дрентветтом, вірогідно, за малюнком чернігівського гравера. Внизу воріт розміщений герб Івана Мазепи з монограмою І.С.М.Г.З. - Іван Степанович Мазепа – гетьман Запорізький.

Понад 5000 тисяч золотих виділив гетьман на будівництво дерев’яної церкви св. Іоанна, яка знаходилася в чернігівській фортеці і до нашого часу не збереглася. В кінці XVII ст. долучився гетьман і до відновлення П’ятницької церкви.

Гетьманським “панским благоволением” була збудована також папірня для друкарні Троїцько-Іллінського монастиря. На знак подяки тут надруковано п’ять книг і два панегірики, присвячені гетьману-благодійнику. Іван Мазепа дав десять тисяч злотих на завершення будівництва величного Троїцького собору (1678-1695 рр.) – головної споруди Троїцько-Іллінського монастиря. До 1805 року зберігався напис про мецената в центральному куполі собору.

 Коштом Івана Мазепи були виготовлені срібні шати для чудотворної ікони Троїцько-Іллінської Богоматері, яка була написана в 1658 р. ченцем Григорієм Дубенським. Внизу шат - герб Мазепи в обрамленні гармат і клейнодів. Зараз вони зберігаються у фондах Чернігівського історічного музею.

 Справа від входу в Троїцькому соборі збереглося зображення Іоана Предтечі XVIII ст. – патронального святого Івана Мазепи, адже у церквах часто зображувалися меценати, які давали кошти на будівництво та реставрацію храмів. Фахівці вважають, що в образі Іоана Предтечі в Троїцькому соборі міг бути зображений сам гетьман Іван Мазепа. Достеменно відомо, що Мазепою був споруджений також іконостас для Введенської трапезної церкви Троїцького-Іллінського монастиря (він не зберігся).

Внесок гетьмана в культурну спадщину Чернігова – це лише частина тих величних та благородних меценатських “побожних пожерт ясновельможного гетьмана”, яких не могла навіть підрахувати козацька старшина після його смерті.           

Більше дізнатися про життєвий шлях гетьмана Війська Запорозького Івана Мазепи, його державно-політичну і меценатську діяльність, запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Тараса Шевченка, 63).


Рекомендована і використана  література:

Адруг А.   Зображення у творах мистецтва Троїцького собору в Чернігові, зведеного за сприяння І. Мазепи / А. Адруг // Сіверянський літопис.- 2009.- № 6.- С. 66-74.
Алексашкіна Л.    Постаті гетьманів України Івана Мазепи та Пилипа Орлика у творчій спадщині Дмитра Івановича Яворницького // Сіверянський літопис.- 2009.- № 2.- С. 168-174.- 16 назв.
Білокриницька Т.    Гетьман Іван Мазепа та його роль в національно-визвольному русі України : (урок-дискусія з іст. України) // Все для вчителя.- 2014.- Січ. (№ 1).- С. 53-56.
Білокриницька Т.    Україна в подіях Північної війни. Повстання гетьмана Івана Мазепи : (урок з іст. України) // Все для вчителя.- 2014.- Січ. (№ 1).- С. 112-113.
Вечерський В.    Іван Мазепа // Мистецька спадщина козацької держави.- К: Народне мистецтво, 2010.- С.52-55.
Грицай С.    Повсталий із Руїни: до річниці Івана Мазепи // Культура і життя.- 2013.- 29 берез. - С. 13.
Дубина О.    Що будував Мазепа: Російську імперію чи Україну ? / О.Дубина // Сіверянський літопис.- 2013.- № 3.- С. 110-125.- 70 назв.
Єнсен А.    Мазепа : Іст.картини.- К: Укр.письменник, 1992.- 205 с.
Журавльов Д.В.    Мазепа : Людина. Політик. Легенда..- Харків: Будинок друку,  2012.- 382 с.
Курочкін Д.    Іван Мазепа - державний діяч і меценат / Д.Курочкін, Д.Скоробагатий // Молодь України.- 2011.- 17 черв. - С.7-8.
Лавренчук В.    Образ Івана Мазепи в давній українській літературі /В.Лавренчук // Дивослово.- 2009.- №2. - С.56-60.
Лаєвський А.    Старшинський корпус Стародубського полку за доби гетьмана Івана Мазепи / А.Лаєвський // Сіверянський літопис.- 2015.- № 4.- С. 18-32.- 52 назв.
Линюк Л.    Пам'ятник Івану Степановичу Мазепі в Чернігові / Л.Линюк // Мистецька спадщина козацької держави.- К: Народне мистецтво, 2010.- С.245.
Мицик Ю.    З нововиявлених документів Івана Мазепи та міста Батурина / Ю.Мицик // Сіверянський літопис.- 2015.- № 2.- С. 143-148.
Мостовий А.    Де шукати скарби Івана Мазепи ? / А.Мостовий // Гарт.- 2013.- 2 трав. - С. 22.
Павленко С.    Гетьман Мазепа розбудовував Межигір'я / С.О.Павленко // Голос України.- 2014.- 22 берез. - С.14.
Павленко С.    Гетьман Іван Мазепа. Стаття 11 "Повстання Петрика" / С.О.Павленко // Історія в школах України. - 2010.- № 1.- С.38-41.
Павленко С. О.   Іван Мазепа.- К: Альтернатива, 2003.- 416 с.
Павленко С.О.    Зображення гетьмана І. Мазепи : (кінець Х VІІ- початок ХХ століть).- Чернігів: Видавець Лозовий В.М.,  2010.- 144 с.
Павленко С. О. Іван Мазепа як будівничий української культури.- К: Києво-Могилянська академія, 2005.- 304 с.
Павленко С. О.  Міф про Мазепу.- Чернігів: Сіверянська думка, 1998.- 248 с.
Павленко С.О.    Оточення гетьмана Мазепи: соратники і прибічники.- К: ВД"Києво-Могилянська акдемія", 2009.- 596с.
Таїрова-Яковлева Т.Г.    Іван Мазепа і Російська імперія.- К: ТОВ "Видавництво "Кліо", 2013.- 401с.
Чемерис В.Л.    Трагедія гетьмана Мазепи.- Х: "Фоліо", 2015.- 473с.
Чухліб Т.В.    Іван Мазепа.- К: Арій, 2013.- 224 с.- (Гетьмани України та їхня доба).
                                                                                     


вівторок, 26 березня 2019 р.

ДЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ





У березневі дні 2014 року народилася Національна гвардія України – військове формування, яке вже встигло стати легендарним. Саме ви одні із перших стали на захист недоторканності держави. 
Саме ви одні із перших дали відсіч російській агресії проти України та підставили братерське плече Збройним Силам, які тоді лише почали відроджуватися.

                                                             Петро Порошенко, Президент України



День внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України відзначається щорічно 26 березня - в день прийняття Верховною радою України у 1992 році Закону „Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”. Указ Президента від 26.03.1996 № 216/96 про встановлення Дня внутрішніх військ є визнання державою їх заслуг у справі охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю, охорони важливих державних об’єктів.

 Діяльність внутрішніх військ МВС України органічно пов’язана з історією і судьбою держави. Історія створення внутрішніх військ бере свій початок від заснування військ правопорядку Російської імперії, до складу якої входила в той час Україна.

 У різні періоди військові формування охорони правопорядку мали різні назви: військова варта, місцеві війська, конвойна варта, внутрішня і конвойна охорона, і, в кінці кінців, - внутрішні війська. Незмінним залишалося єдине – особливий характер служби. Бурхливі роки Великої вітчизняної війни, Афганістан, Чорнобиль, участь у розв’язанні локальних конфліктів – все це сторінки життя тих, хто сьогодні носить почесне звання ветерана і тих, хто виконує постановлені задачі.

З часу отримання Україною незалежності внутрішні війська МВС України виконують важливі і відповідальні завдання по забезпеченню стабільного розвитку країни, миру і суспільного устрою, відіграють важливу роль у захисті внутрішньої безпеки.

18-го березня 2015-го року, ураховуючи значення та роль Національної гвардії України у виконанні завдань із забезпечення державної безпеки та оборони держави, захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку, Президентом України був підписаний Указ № 148/2015, в якому День Національної гвардії України встановлюється як офіційне профільне свято, яке тепер щорічно відзначається 26-го березня. Цим же Указом визнається таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 26-го березня 1996-го року № 216 "Про День внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України".

Що потрібно знати про Нацгвардію:

1. Після відновлення незалежності України 4 листопада 1991 року Національна гвардія була утворена законом Про Національну гвардію України на базі Внутрішніх військ УРСР. Однак 11 січня 2000 року її розформували.

2. Закон про відновлення Національної гвардії України на базі Внутрішніх військ МВС України було ухвалено 12 березня 2014 року після відповідного звернення до Верховної Ради Олександра Турчинова, який на той момент виконував обов'язки президента України. Відповідно до цього закону, Нацгвардія - військове формування із правоохоронними та службово-бойовими функціями.

3. Чисельність відновленої Нацгвардії, відповідно до закону, не повинна перевищувати 60 тисяч військовослужбовців. У разі необхідності збільшення кількості нацгвардійців понад цю межу Рада має ухвалити відповідний закон. Комплектування особового складу Нацгвардії здійснюється за призовом на основі загального військового обов'язку громадян України та за контрактом. Протягом 2015 року до лав Національної гвардії було призвано майже 10 тис. громадян. У 2016 році до лав Національної гвардії було призвано 18 тис. громадян. Від 8 серпня 2017 року було розпочато додатковий призов ще 1000 громадян України.

4. До складу Нацгвардії було зараховано кілька добровольчих батальйонів, які воювали на Донбасі. Відповідний наказ Про затвердження Положення про військові частини оперативного призначення Національної гвардії України МВС видало 16 червня 2014 року. Перший добровольчий батальйон оперативного призначення Національної гвардії України склав присягу на вірність Україні ще 5 квітня 2014 року.


5. За час проведення АТО на Донбасі загинули 212 нацгвардійців. Ще 794 нацгвардійці були поранені. Крім того, четверо нацгвардійців загинули внаслідок вибуху гранати, яку кинув у них 21-річний боєць добровольчого батальону спецпризначення Січ біля Верховної Ради 31 серпня 2015 року під час акції протесту проти внесення змін до Конституції в частині децентралізації, які протестувальники вважали легітимізацією сепаратистів на Донбасі.

Використано:

https://prm.ua/den-natsionalnoyi-gvardiyi-ukrayini-5-tsikavih-faktiv-pro-natsgvardiytsiv/
https://www.unian.ua/society/10492512-v-ukrajini-vidznachayut-den-nacionalnoji-gvardiji.html


неділя, 24 березня 2019 р.

З ОБІЙМІВ НЕОГОЛОШЕНОЇ ВІЙНИ


МИКОЛА
ВІТАЛІЙОВИЧ
ДЕНИСОВ

Народився і мешкав  у Чернігові.
Працював начальником групи охорони та патрульно-постової служби військової служби правопорядку роти ЧЗВ ВСП.
У 2014 році розпочав службу добровольцем у 13-му батальйоні територіальної оборони. Брав участь в обороні міста Дебальцево, за що був нагороджений орденом «За мужність».

У 2015 році Микола прийняв рішення продовжити службу та був призваний Чернігівським міським військкоматом до лав правоохоронців.

Перебував у відрядженні у місті Костянтинівка Донецької області. 22 березня 2019 року старший сержант Микола Денисов трагічно загинув.

Побратими і друзі згадують воїна як порядну і чесну людину.

На протязі останніх п’ яти років, у боротьбі з ворожими загарбниками, Україна втрачає своїх синів.  Кожен, із загиблих воїнів, залишиться у нашій пам'яті, вдячність за їхній подвиг житиме у серцях українців завжди.


Використано:


четвер, 21 березня 2019 р.

НЕВІДОМІ ПРОФЕСІЇ ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ. МИКОЛА ГОГОЛЬ.



МИКОЛА 
ВАСИЛЬОВИЧ 
ГОГОЛЬ 
(1809 - 1852)

Чиновник державних Департаментів



Приїхавши в кінці 1820-х років до Санкт-Петербурга, Микола Гоголь насамперед вирішив податися в актори, хоч на сучасників справляв враження людини сором’язливої і навіть нелюдимої.

Проте, ще будучи учнем Ніжинської гімназії, він став душею місцевого самодіяльного театру і майже не сумнівався в тому, що успіх забезпечений йому і в столиці.

На жаль, Гоголя чекало жорстоке розчарування: в імператорському театрі йому відмовили, пославшись на те, що у нього немає таланту навіть до комедійних ролей, не кажучи вже про трагічні.

Вирішивши на деякий час попрощатися з театральними підмостками, юнак вступив на державну службу: спочатку – у Департамент державного господарства і публічних будівель Міністерства внутрішніх справ, пізніше – в Департамент наділів.


Ставши дрібним чиновником. Гоголь займався в основному одноманітною паперовою роботою. Незабаром він зненавидів бюрократичний апарат і перейнявся жалістю до непоказних держслужбовців із забрудненими чорнилом пальцами.

Немарно ж письменник у своїх петербурзьких повістях підніме проблему "маленької людини": в молодості він і сам побував на місці Акакія Акакійовича Башмачкіна. 



Дізнатися більше про життя і творчість відомого письменника запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Тараса Шевченка, 63 ).


Використано:

Іванова М. Ким працювали відомі письменники? / М.Іванова // Світ-інфо. – 2019. – 21 лют. – С.15.


вівторок, 19 березня 2019 р.

НЕПОПРАВНИЙ ІДЕАЛІСТ : ДО 115-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРКА ВОРОНОГО



МАРКО 
МИКОЛАЙОВИЧ

ВОРОНИЙ



(1904-1937)


Господи, в день твого гніву неспинного
Дай мені мужність і віру в небеснеє,
Дай чути в шепоті саду звіриного
Царство Ісусове Хрестовоскреснеє
Марко Вороний

Народився 19 (5) березня 1904 року в сім’ї великого українського поета і письменника Миколи Вороного і Віри Вербицької-Антіох, дочки поета Миколи Андрійовича Вербицького, одного з авторів слів гімну України «Ще не вмерла Україна». Назвали хлопця за пропозицією діда на честь його друга Афанасія Марковича, який «Українські оповідання» підписав родовим псевдонімом «Марко Вовчок». Хрещеним батьком Марка став батьків побратим Михайло Коцюбинський.

Сталося так, що вже через кілька днів після хрестин Марка батьки розвелись, тож вони з матір’ю переїхали до великої родини Вербицьких.

Вербицькі жили дружно, були дуже гостинні, тож їхню садибу у Чернігові  (вул. Успенська - тепер Антонова-Овсієнко) відвідувало  багато людей, серед яких було і чимало творчих особистостей. Автори, звісно, читали свої твори, а малий Марко захоплено їх слухав. З раннього дитинства він був закоханий у поетичне слово, але взірцем поезії для майбутнього поета стали співучі рядки чернігівської поетеси Ладі Могилянської.   

Навчався у Чернігівській  гімназії, де був першим учнем у класі. У 1915 році разом  з сестрами та братом мав досвід випуску сімейного журналу, який рецензував добрий знайомий Вербицьких поет-художник Михайло Жук. На той час Михайло Іванович керував літгуртком, який прийняв у Коцюбинського, тож молодь Вербицьких та їхні друзі, радо долучилися до членства у ньому. Під чуйним керівництвом митця Марко створив свої перші поезії.

Невдовзі спалахнула Лютнева революція, за нею відбувся Жовтневий переворот… Ці події внесли колосальні зміни у перебіг життя Чернігова і містян, зокрема прогресивної інтелігенції. Одні підтримували більшовиків, інші, навпаки, завзято боролися із «червоною чумою», дехто взагалі залишив батьківщину. Натхненний прикладом Олександра Вербицького,  у жовтні 1919 року разом з Ігорем Юрковим Марко записався добровольцем до Білої гвардії. На військових навчаннях у Катеринодарі виявилося, що Марку немає 16 років, і його відправили додому. Щоправда до Чернігова юнак дістався лише у 1920 році. Побачене шокувало Марка, адже місто виглядало  спустошеним, зруйнованим, і навіть, ворожим. У ті важкі часи, коли складно було працевлаштуватися, юний Вороний влаштуватися вантажником у річковому порту.

У 1923 році з Туркестану повернувся до Чернігова друг Марка Ігор Юрков, який брав участь у боях з басмачами. Влаштувався у «Пролетарську правду» в Києві. Так у Марка Вороного з’явилася можливість  друкувати свої твори. 

У 1926 році Микола Вороний прийняв пропозицію Радянської влади і повернувся в Україну. Поселився він у Харкові, займався педагогічною і театрознавчою діяльністю, викладав на кафедрі художнього читання Харківського музично-драматичного інституту. Марко переїхав до батька. У Харкові він  вступив до інституту Нарпросвіти.

Від 1928 року  Вороні, батько й син, мешкали у Києві. Микола Кіндратович працював у Всеукраїнському фото кіноуправлінні та «Укртеатркіновидаві». Марко навчався на режисерському факультеті Музично-драматичного інституту ім. М.Лисенка та у Київському інституті народної  освіти (після переводу з Харківського). Згодом влаштувався на кіностудію, де дублював фільми з російської на українську. Займався літературною діяльністю, друкувався в журналах, успішно виступав у жанрі сонета та мріяв видати книжку своїх творів. Та не сталося, як гадалося…

Чорна хвиля репресій розпочала свою скорботну ходу… У 1929 році за участь у «Союзі визволення селян» заарештували  140 чернігівців, серед яких були Муся Вербицька з подругами – Галею Левицькою і Ладою Могилянською, та засудили усіх до 10 років таборів.

Марко, остерігаючись утисків радянської влади, почав писати і видавати здебільшого дитячі книжки. Щоб показати себе свідомим будівником комунізму, у 1932 році він видав збірку віршів «Форвард», яка містила поезії, що вихваляли існуючий лад. Щоправда, саме через «Форварда» Марко Вороний зазнав нападок від колег по цеху та літературних критиків: збірку назвали «ворожим крамом», а її автора – «типовим буржуазним поетом».

Восени 1933 року, коли посилились репресії проти українських письменників, змушений був виїхати до Москви, де майже рік працював у редакції журналу «Наши достижения».

У березні 1934 року був заарештований Микола Вороний. Йому дали три роки таборів.  Дізнавшись про арешт батька, Марко звільнився з редакції і поїхав  до Києва, щоб разом з батьком прибути до Харкова для перегляду справи. Справу було переглянуто і постановлено: вислати Миколу Вороного до до села Вороне (тепер Новоукраїнка) Одеської області.

Невдовзі, якраз у день народження 19 березня 1935 року, у справі  "українських націоналістів" заарештували і Марка Вороного у справі. НКВД сфабрикувало справу про терористичну організацію «Всеукраїнський центральний блок». 

Згідно з протоколом обшуку, у нього вилучені рукописи та особистілисти, а також книги М. Грушевського («Історія української літератури», «Украинский народ в прошлом и настоящем»), С. Єфремова («Історія українського письменства»), історичні праці М. Костомарова, «Твори» Т. Шевченка за редакцією С. Єфремова та ін. Слідство велося по груповій справі, в якій, крім М. Вороного, фігурували М. Зеров, А. Лебідь, Л. Митькевич, Б. Пилипенко і П. Филипович. Усіх їх звинувачували в приналежності до контрреволюційної націоналістичної групи, що готувала повалення Радянської влади в Україні, а також терористичні акти проти радянських і партійних керівників.

Застосовуючи психологічний тиск і тортури кати змусили Марка Вороного 
10 квітня 1935 р. написати заяву, в якій він обмовив і себе, і своїх товаришів. Зломивши волю Марка, слідчі надиктували йому зізнання, які втягували у вир репресій понад два десятки літераторів і журналістів, з якими він спілкувався.  

Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні у лютому 1936 року засудив Марка Вороного на 8 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі. 

Відбував покарання він на Соловецьких островах (Карелія, Росія), де працював в основному на сільськогосподарських роботах. Збереглися листи Марка до матері в Чернігів і до батька, який відбував висилку у Воронежі. З них видно, що, поки дозволяли обставини, він займався самоосвітою, вивчав мови. 

Перебуваючи в ув’язненні, Марко Вороний звертався з заявою в органи НКВС, в якій відмовлявся від зізнань, даних на попередньому слідстві та в суді, і просив переглянути його справу.

9 жовтня 1937 р. «трійкою» УНКВС по Ленінградській області
М.М.Вороного засуджено до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937 р. Взагалі, з 27 жовтня по 4 листопада 1937, в ознаменування 20-річчя Великого Жовтня було розстріляно 1111 колишніх в'язнів Соловецького табору особливого призначення. 

Ухвалою Військової колегії Верховного Суду СРСР від 23 січня 1958 року обидва вироки стосовно М. Вороного скасовано, а справу припинено за відсутністю складу злочину.

Марк Вороний видав п'ять книг для дітей (все в 1930): "Будівнікі", "Коники", "носоріг", "Ставок", "Червоні краватки", а також збірка віршів «Форвард» (1932). Перекладав з німецької (Райнер Марія Рільке, Георг Гайм, Альберт Ліхтенштайн), французької (Сюллі-Прюдом, Шарль Бодлер, крім відомого «Альбатроса»), італійського (Джованні Боккаччо мов, а також з івриту (Давид Гофштейн). Він був одним з небагатьох поетів 20-х років, які писали виключно українською.

Ознайомитися з творчістю українського поета уродженця Чернігова Марка Миколайовича Вороного запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Тараса Шевченка, 63)

Рекомендовані і використані джерела:


Волощук О. Реабілітований. Посмертно / О.Волощук //Сіверщина. – 2005. – 21 січ. – С.11.

Дубиківська-Кальненко Л.П. Історично-культурний феномен Чернігова: поети "розстріляного відродження" Микола Вороний і Марко Антіох (за матеріалами меморіального архіву Івана Гончара) / Л.П. Дубиківська-Кальненко // Київська старовина . - 2012. - № 3. - С. 86-92 .


Ільєнко І.О. Вороний Марко Миколайович / І.О.Ільєнко // Енциклопедія Сучасної України : [наук. вид.]. Т.5. Вод-Гн / Нац. Акад. наук України, Наук. т-во ім. Т.Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України ; голов. редкол І.М.Дзюба, А.І.Жуковський, О.М.Романів [та ін.]. – К. : Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України, 2006. – С.169-170. : іл.

Маланюк Є. Зовсім інші / Є.Маланюк : з архіву діаспори // Літературна Україна. - 2014. - 12 черв. - С. 10-11.


Савенок В. Розстріляний романтик / В.Савенок // Чернігівські відомості. – 1992. - №36. – С.6.


Сергеєва С. «Твої листи, матуся, - це моя радість і мій спокій» / С.Сергеєва // Гарт. – 2004. – 25 берез. – С.7.

Сиротенко В. До 105 роковин Марка Вороного / В.Сиротенко [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу. : http://narodna.pravda.com.ua/history/49b4bac403ead// . Загол. з екрану. – Перевірено : 19.03.2019